ЦЕНТРАЛЬНА БІБЛІОТЕКА ОСНОВ'ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Нові вимоги до оформлення заяв та рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Заява про державну реєстрацію прав подається окремо щодо кожного об’єкта нерухомого майна. Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

На підставі ч.15 ст.18 вказаного вище Закону вимоги до оформлення заяв, а також вимоги до оформлення рішень державних реєстраторів, що приймаються за результатом їх розгляду, їх форми затверджені наказом Міністерства юстиції України від 21.11.2016 №3276/5 “Про затвердження Вимог до оформлення заяв та рішень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2016 року за № 1504/29634.

Мін'юст наказом від 04.02.2022 N349/5 виклав у новій редакції Вимоги до оформлення заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Даний наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції 07 лютого 2022 за N157/37493 та набирає чинності він з дня, наступного за днем його офіційного опублікування.

Згідно із положеннями наказу Міністерства юстиції України від 04.02.2022 №349/5 встановлені наступні вимоги до оформлення заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень:

1. Заяви у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – заява) оформлюються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав), а в разі подання заяви в електронній формі – за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг чи інших інформаційних систем, що забезпечують ідентифікацію користувача з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри, для подання заяв у сфері державної реєстрації прав в електронній формі, забезпечення доступу до результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації прав, отримання відомостей з Державного реєстру прав.

2. Заява оформлюється українською мовою. Дати у заяві зазначаються арабськими цифрами. Цифри у заяві можуть зазначатися арабськими та/або римськими цифрами.

3. Заява містить відомості, передбачені Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141.

4. У заяві не допускаються підчищення, закреслення чи інші виправлення.

5. Заява в паперовій формі оформлюється шляхом її друку за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на аркушах паперу форматом А4. На заяві в паперовій формі проставляється підпис заявника (заявників).

6. На заяву в електронній формі накладається кваліфікований електронний підпис заявника (заявників) з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри.

До того ж, вказаним вище наказом Міністерства юстиції України від 04.02.2022 року №349/5 затверджені також Вимоги до оформлення рішень державними реєстраторами прав на нерухоме майно. Відтепер рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно повинні відповідати наступним вимогам:

1. Рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно (далі – рішення) оформлюються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Рішення оформлюється українською мовою. Дати та цифри у рішенні зазначаються арабськими цифрами.

3. Рішення містить відомості про:

§ індексний номер рішення;

§ дату формування рішення у форматі – “день, місяць, рік”;

§ дату та реєстраційний номер заяви, за результатом розгляду якої або під час розгляду якої прийнято рішення;

§ дату та реєстраційний номер заяви, що стала підставою для прийняття рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо раніше зареєстрованої заяви (у разі прийняття рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо раніше зареєстрованої заяви);

§ дату та реєстраційний номер раніше поданої заяви, що відкликається (у разі прийняття рішення про відмову в задоволенні заяви про відкликання раніше поданої заяви);

§ дату та номер справи, у якій винесено судове рішення щодо заборони вчинення реєстраційних дій/дату та реєстраційний номер заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про зупинення реєстраційних дій);

§ дату та номер справи, у якій винесено судове рішення щодо скасування заборони вчинення реєстраційних дій/дату та реєстраційний номер заяви власника про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних (у разі прийняття рішення про відновлення реєстраційних дій);

§ дату та реєстраційний номер заяви про заборону вчинення реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про відновлення реєстраційних дій у зв’язку із спливом строку для подання судового рішення щодо заборони вчинення реєстраційних дій);

§ вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви, відмови у відкликанні заяви, відмови у проведенні реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, про відмову в задоволенні заяви про відкликання раніше поданої заяви, про відмову в проведенні реєстраційних дій) із зазначенням вичерпного та обґрунтованого переліку обставин, які стали передумовою для прийняття відповідного рішення;

§ прізвище та власне ім’я державного реєстратора прав на нерухоме майно.

4. Рішення оформлюється в електронній формі або у випадках, передбачених законодавством, може бути оформлено в паперовій формі відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Адміністративний збір за проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у 2022 році.

Процедура державної реєстрації є обов’язковим елементом правового регулювання обігу нерухомості та бізнесу. За проведення реєстраційних дій та за надання інформації з державних реєстрів справляється плата (адміністративний збір) відповідно до вимог ст.34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Адміністративний збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи та округлюється до найближчих 10 гривень.

З 1 січня 2022 року набирав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень на місяць.

У зв’язку з вищевикладеним, надаємо інформацію про адміністративний збір за проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на 2022 рік.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Законодавчий механізм переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено.

Наголошуємо, що частинами першою і другою статті 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 41 Конституції України встановлено гарантії права власності, відповідно до цієї статті право приватної власності є непорушним.

08 вересня 2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переходу прав на земельну ділянку у зв’язку з переходом прав на об’єкт нерухомого майна, який на ній розміщено» (далі – Закон), який набрав чинності 10.12.2021 року, крім пункту 2 розділу ІІ Закону, який набрав чинності ще 01.10.2021 року.

Концептуальною ідеєю закону є зміна законодавства, за яким набуття права власності на об'єкт нерухомості (будівлю) забезпечує новому власнику також права на земельну ділянку, на якій розміщений відповідний об'єкт. Прийнятий нормативно-правовий акт сприятиме поєднанню правової долі земельних ділянок та розташованих на них будівель, споруд, а також зменшить корупційні ризики при переоформленні прав землекористування на земельні ділянки державної та комунальної власності.

Зазначений вище Закон України вносить зміни до статті 377 Цивільного кодексу України та передбачає, що що до особи, яка набула право власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об’єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до набувача такого об’єкта.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" доповнено статтею 31-6, яка встановлює, що державна реєстрація переходу права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об’єкт, що розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), яка перебувала у власності відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, проводиться одночасно із державною реєстрацією переходу права власності на земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до його набувача.

Державна реєстрація переходу від територіальної громади до іншої територіальної громади, держави права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, або частку у праві спільної власності на такий об’єкт, що розміщений на земельній ділянці комунальної власності, проводиться одночасно із державною реєстрацією переходу від територіальної громади іншої територіальної громади, держави права власності на земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї).

Державна реєстрація переходу права оперативного управління, господарського відання на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, що розміщений на земельній ділянці державної, комунальної власності, яка перебуває у постійному користуванні, проводиться одночасно із державною реєстрацією переходу права постійного користування такою земельною ділянкою від попереднього суб’єкта права оперативного управління, господарського відання на відповідний об’єкт до набувача права оперативного управління, господарського відання на цей об’єкт відповідно до закону.

Державна реєстрація переходу права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, що розміщений на земельній ділянці будь-якої форми власності, яка перебувала у користуванні (на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію) відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, проводиться одночасно із державною реєстрацією переходу права користування такою земельною ділянкою від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до його набувача. Про перехід відповідного права державний реєстратор зобов’язаний негайно повідомити орендодавця, особу, яка передала земельну ділянку в користування на праві емфітевзису, суперфіцію (якщо інформація про його місце проживання (місцезнаходження) міститься у Державному реєстрі прав) поштовим відправленням або електронною поштою.

Відповідні зміни внесені до Закону України "Про оренду землі", а саме: частину 3 статті 7 вказаного закону викладено в новій редакції. Відтепер у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта на праві оренди, до набувача такого об’єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об’єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об’єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються. У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, якщо такий об’єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі з визначенням його співорендарем земельної ділянки, а до внесення змін до договору зобов’язаний відшкодовувати орендарю частину орендної плати відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об’єкт. Порядок користування декількома орендарями орендованою земельною ділянкою у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду. У разі відчуження права оренди земельної ділянки таке право переходить до особи, на користь якої воно відчужено.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм розгляду cкapг нa piшення, дiї або бездiяльнiсть державного реєстратора, суб'єктiв державної peєстрацiї.

У разі наявності порушень вимог чинного законодавства у діях державного реєстратора не завжди є достатнім та ефективним звернення до суду. Чинне законодавство передбачає механізм звернення до Мін’юсту та його територіальних органів з метою безпосереднього розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора задля відновлення порушенного права.

На сьогоднішній час існує дворівнева процедура адміністративного позасудового оскарження рішень державних реєстраторів. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється як Мін’юстом, так і його територіальними органами, відповідно до компетенції і з урахуванням положень ч.2 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1150) (далі – Порядок).

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції Україниь подається особою, яка вважає, що її права порушено (наприклад, особа дізналась про факт незаконної перереєстрації нерухомого майна, яке знаходиться у її власності, на іншу особу, тощо).

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту здійснюється, як правило, колегіально. З цією метою утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін’юстом. Склад колегій затверджується відповідним територіальним органом.

Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.01.2020 №13/АГ утворена Колегія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Колегія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків), що в межах повноважень, визначених Порядком, здійснює колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – сфери державної реєстрації).

Плата за подання таких скарг не передбачається.

Подати скаргу до Колегії Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) можливо: в паперовій формі за адресою: м.Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16 та в електронній формі на поштову скриньку rssdk@kh.minjust.gov.ua.

До компетенції Східного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м. Харків) належить розгляд скарг:

1. у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень:

– на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;

– на дії або бездіяльність суб’єктів державної реєстрації прав.

2. у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань:

1) на рішення (крім рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державного реєстратора;

2) на дії або бездіяльність суб’єктів державної реєстрації.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв’язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв’язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України “Про звернення громадян”.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім’я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав, або до Єдиного державного реєстру;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному вказанними вище Законами, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Як подати заяву на повернення коштів?

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» за проведення реєстраційних дій та за надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також за проведення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та за надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань сплачується адміністративний зібр у відповідних розмірах від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Перерахування коштів адміністративного збору здійснюється на відповідні рахунки для зарахування надходжень до державного та місцевих бюджетів.

У разі якщо особа помилково сплатила адмінзбір не на відповідний рахунок або сплатила його у більшому розмірі положеннями чинного законодавства передбачено механізм повернення вказаних коштів згідно із нормами Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі – Порядок). 08 грудня 2021 року Міністерством фінансів України наказом за №647 затверджено Зміни до Порядку, які набули чинності 01 січня цього року.

Відтепер у процесі повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (крім податків, зборів, пені та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби): застосовується система дистанційного обслуговування “Клієнт казначейства – Казначейство” (далі – система Казначейства) з використанням засобів криптографічного захисту інформації Казначейства; між органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, органами, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, місцевими фінансовими органами, Казначейством та головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – головні управління Казначейства) здійснюється обмін електронними документами із застосуванням кваліфікованих електронних підписів та печатки.

У разі невдалої спроби передавання електронного документа засобами системи Казначейства органом, що контролює справляння надходжень бюджету, органом, який веде облік заборгованості в розрізі позичальників, місцевим фінансовим органом здійснюються заходи щодо повторного його передавання. Датою та часом отримання електронних документів органом, що контролює справляння надходжень бюджету, органом, який веде облік заборгованості в розрізі позичальників, місцевим фінансовим органом, Казначейством та головним управлінням Казначейства, є дата та час, зафіксовані в електронному повідомленні системи Казначейства про отримання таких документів.

Для повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, із використанням системи дистанційного обслуговування “Клієнт казначейства – Казначейство” застосовується перехідний період з 01 січня 2022 року до 31 березня 2022 року з можливістю формування органом, що контролює справляння надходжень бюджету, або органом, який веде облік заборгованості в розрізі позичальників, подання на повернення відповідних коштів у паперовому вигляді, за формою, встановленою наказом Міністерства фінансів України від 08.12.2022 №647, та надання його за місцем зарахування платежу до бюджету до Державної казначейської служби України або відповідного головного управління Державної казначейської служби України.

З метою повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів особі слід подати заяву до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню.

Заява про повернення коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (для фізичної особи за її згодою), причина повернення коштів з бюджету, найменування та місцезнаходження банку, в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Разом із заявою про повернення коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія документа на переказ, або паперова копія електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

У заяві платник може визначити довірену особу для отримання коштів, що мають бути повернені йому з бюджету. У такому разі до заяви про повернення коштів з бюджету додаються довіреність на отримання коштів довіреною особою, засвідчена згідно з вимогами Цивільного кодексу України, та копія паспорта довіреної особи.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до вказаного вище Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів,пені,платежівта інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якоготакі кошти були зараховані(з урахуванням положеньпунктів 391та392розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України).

Перевірити реквізити рахунків для зарахування надходжень до державного та місцевих бюджетів у 2022 році, які відкриті за кодами класифікації доходів бюджету, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11 можна на наступних веб-сторінках:

ГУ ДКСУ у Харківській області за посиланням: https://kha.treasury.gov.ua/ua/rekviziti-rahunkiv/rekviziti-rahunkiv-u-2022-roci,

ГУ ДКСУ у Луганській області за посиланням: https://lug.treasury.gov.ua/ua/rekviziti-rahunkiv2,

ГУ ДКСУ у Донецькій області за посиланням: https://don.treasury.gov.ua/ua/rekviziti-rahunkiv2.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Особливості державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об’єкт у результаті здійснення нового будівництва чи реконструкції.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі – Порядок 1127).

28 квітня 2021 року до вказаного вище Порядку внесено зміни, які набрали чинності 25.11.2021 року та стосуються механізму державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт у результаті здійснення нового будівництва чи реконструкції.

Насамперед звертаємо увагу, що зміни до Порядку 1127 в частині викладення у новій редакції пунктів, пов’язаних з державною реєстрацією права власності на закінчений будівництвом об’єкт у результаті здійснення нового будівництва чи реконструкції, не змінюють загальних засад державної реєстрації права власності на такі об’єкти, передбачені Порядком 1127 в редакції, що діяла до зазначених змін, зокрема щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року. Запровадження зазначених змін обумовлено приведенням підзаконних нормативно-правових актів у відповідність до вимог Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про адміністративні послуги». Також з 07 листопада поточного року набрав чинності Закон України «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг».

З Порядку 1127 виключаються положення щодо надання заявниками для проведення державної реєстрації права власності документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчують прийняття в експлуатацію будинку, будівлі, споруди, документів про присвоєння їм адреси, результатів проведення технічної інвентаризації, тощо, оскільки необхідні державному реєстратору прав на нерухоме майно відповідні відомості мають отримуватися з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі – ЄДССБ).

Відповідно до п.77 Порядку державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об’єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об’єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію (технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна), про прийняття його в експлуатацію (декларація готовності об’єкта до експлуатації) та про присвоєння такому об’єкту адреси (рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або місцевої державної адміністрації) (крім випадку проведення реконструкції об’єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об’єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об’єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об’єкта в експлуатацію є самостійним об’єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об’єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об’єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об’єкт є відсутність однієї і більше відомостей, передбачених вище, крім випадків, передбачених пунктами 78, 79 та 80 вказаного вище Порядку.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт у разі прийняття його в експлуатацію до запровадження єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, що є невід’ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності, проводиться за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію такого об’єкта (технічний паспорт), крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 78 Порядку. Такий документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб’єкта, що здійснював прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію, отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію будинку, будівлі, споруди (технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна), не вимагається в разі державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об’єкт у результаті нового будівництва, що є складовою частиною такого будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об’єкта в експлуатацію є самостійним об’єктом нерухомого майна, у разі прийняття відповідного будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об’єкт, в експлуатацію до запровадження єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, що є невід’ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності, але за умови наявності державної реєстрації права власності на інші складові частини у відповідному будинку, будівлі або споруді.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт у разі присвоєння завершеному будівництвом об’єкту адреси без застосування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва проводиться за наявності документа, що підтверджує присвоєння такому об’єкту адреси, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 79 Порядку. Такий документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб’єкта, що здійснював присвоєння закінченому будівництвом об’єкту адреси, отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Документ, що підтверджує присвоєння будинку, будівлі, споруді адреси, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об’єкт у результаті нового будівництва, що є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об’єкта в експлуатацію є самостійним об’єктом нерухомого майна, у разі присвоєння відповідному будинку, будівлі або споруді, складовою частиною яких є такий об’єкт, адреси до застосування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, але за умови наявності державної реєстрації права власності на інші складові частини у відповідному будинку, будівлі або споруді.

Документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об’єкту адреси, не вимагається у разі державної реєстрації права власності на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник у поданій заяві обов’язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об’єкт, для подальшого відображення його адреси. Дія цього абзацу не застосовується, якщо у відомостях про місце розташування земельної ділянки відсутні всі необхідні реквізити адреси, передбачені частиною четвертою статті 26-3 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

Державна реєстрація права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, може проводитися на підставі документів, передбачених статтею 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, яким є: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об’єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

У разі коли державна реєстрація права власності проводиться на закінчений будівництвом об’єкт у результаті реконструкції, який до проведення такої реконструкції перебував у спільній власності, державному реєстратору подається письмова згода всіх співвласників закінченого будівництвом об’єкта на проведення його реконструкції. У зв’язку з проведенням реконструкції закінченого будівництвом об’єкта вид спільної власності та розмір часток у праві спільної часткової власності залишаються незмінними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників. На підтвердження такої домовленості співвласників може бути надана письмова заява співвласників про визначення розміру часток, справжність підписів на якій засвідчується відповідно до Закону України “Про нотаріат”, або договір, укладений такими співвласниками відповідно до законодавства. Якщо договір, за яким набувається право власності на закінчений будівництвом об’єкт іншими особами, відмінними від замовника будівництва, укладено не з відповідним замовником будівництва, державному реєстратору подаються договори, на підставі яких встановлюється послідовність переходу майнових прав на такий об’єкт від замовника будівництва до інших осіб та в подальшому до набувача права власності на закінчений будівництвом об’єкт.

Нова редакція пункту 58 Порядку 1127, передбачає, що у разі, коли в документах, що подаються для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, а також якщо реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва проведена до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва проводиться за наявності відомостей про технічну інвентаризацію такого об'єкта, отриманих державним реєстратором прав на нерухоме майно з ЄДССБ.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Щодо щорічного підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи.

11 липня 2022 року – останній день, коли юридичні особи зможуть подати інформацію про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників. Це порівняно нова для юридичних осіб звітність, яку Україна запровадила, щоб дотриматися стандартів Міжнародної групи з протидії відмивання брудних грошей (ФАТФ).

Прийнятий 06 грудня 2019 року Верховною Радою України Закон України № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон № 361-ІХ) встановлює, що юридичні особи повинні оновити інформацію про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи (далі – КБВ) протягом одного року з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким затверджується форма та зміст структури власності.

Так, Положення про форму та зміст структури власності затверджене наказом Міністерства фінансів України від 19.03.2021 року № 163, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 08 червня 2021 року за № 768/36390 (далі – Положення про структуру власності) та набрало чинності 11 липня 2021 року.

Враховуючи вищезазначене, відлік строку оновлення інформації про КБВ у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) на виконання пункту 4 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 361-IХ розпочався з 11 липня 2021 року. 8 жовтня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1805-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», яким внесено зміни до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №361-IX в частині продовження терміну для оновлення відомостей про КБВ у Єдиному державному реєстрі до одного року. Відповідно, термін для оновлення зазначених відомостей продовжено до 11 липня 2022 року (включно).

Аналізуючи вищезазначені положення чинного законодавства можемо говорити, що зобов’язання щодо оновлення відомостей про КБВ залишилося незмінним, лише продовжено строк для такого оновлення з метою сприяння розвантаженню суб’єктів господарювання та державних реєстраторів.

Зобов’язання щорічного підтвердження відомостей про КБВ встановлено ст.171 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-ІV (далі – Закон про реєстрацію) про реєстрацію, якою вказаний закон доповнено Законом № 361-ІХ. При цьому варто звернути увагу, що побудова Закону № 361-ІХ є логічно-послідовною. Так, є норми, які першочергово зобов’язують оновити відомості про КБВ у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) (пункту 4 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення»), а вже потім виникає необхідність щорічно підтверджувати дану інформацію. Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що процес щорічного підтвердження відомостей про КБВ відповідно до положень статті 171 Закону про реєстрацію має розпочатися після завершення процедури оновлення зазначених відомостей незалежно від того чи була оновлена інформація у 2021 році чи у 2022 році, тобто з нового календарного року – з 01 січня 2023 року. Наприклад, якщо юридична особа зареєстрована 15 липня, то обов’язок щодо подання документів відповідно до статті 171 Закону про реєстрацію, тобто щодо підтвердження актуальності відомостей про КБВ, які вже мають бути оновлені у Єдиному державному реєстрі, в неї виникає з 15 липня 2023 року.

З набранням чинності Закону про реєстрацію, тобто з 01 липня 2004 року розпочалось функціонування та формування Єдиного державного реєстру. З моменту запуску Єдиного державного реєстру у ньому містяться відомості про юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців, щодо яких проведені певні реєстраційні дії починаючи з 01 липня 2004 року, а також відомості щодо тих суб’єктів, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, шляхом реалізації функції включення відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких не містилися в Єдиному державному реєстрі.

Статтями 87, 89 та 91 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення. Законом № 361-IX доповнено Закон про реєстрацію статтею 171, якою визначено перелік документів, що подаються для підтвердження відомостей про КБВ щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів.

Так, нормами чинного законодавства чітко врегульовано, що протягом 14 календарних днів з дати державної реєстрації створення юридичної особи мають щорічно підтверджуватися відомості про КБВ, а не з дати запису в Єдиному державному реєстрі, коли відомості щодо юридичної особи, державна реєстрація якої була проведена до 01 липня 2004 року, внесені до вказаного реєстру.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм державної реєстрації об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.

У сучасних умовах стрімкого реформування цивільного законодавства з’являються все нові та нові форми об’єднання громадян з метою реалізації своїх прав, діяльність яких спрямована на досягнення соціальних благ. Відомо, що однією з форм житлових проблем громадян стали непідприємницькі товариства такі, як об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (далі – ОСББ), про правовий механізм створення яких піде мова далі.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Статтею 91 ЦКУ встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) запису про її припинення. Відповідно до статті 92 ЦКУ юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (цивільна дієздатність). Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (частина перша статті 11 ЦКУ). Відповідно до частини першої статті 13 ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Актами цивільного законодавства України є Конституція України, ЦКУ, а також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (стаття 4 ЦКУ).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначає Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі – Закон про ОСББ).

Згідно зі статтею 6 Закону про ОСББ для створення об'єднання скликаються установчі збори. Скликання установчих зборів здійснюється ініціативною групою, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежилих приміщень. Установчі збори веде голова зборів, який обирається більшістю голосів присутніх співвласників або їх представників. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників.

Установчі збори приймають рішення про створення об'єднання і затверджують його статут. Установчі документи об’єднання підписує голова установчих зборів або інша уповноважена зборами особа. Тобто, при проведенні установчих зборів рішення приймається власниками до моменту створення об’єднання, з яким пов’язане виникнення прав і обов’язків юридичної особи та відповідних суб’єктів правових відносин.

Згідно з положеннями статті 7 Закону про ОСББ у статуті об’єднання має бути визначено, зокрема, статутні органи об'єднання, їхні повноваження та порядок формування; порядок скликання та проведення загальних зборів.

У свою чергу, статтею 10 Закону про ОСББ визначено, що органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання.

Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об’єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Поряд з цим, слід зважати на особливості порядку прийняття таких рішень. Так, для керівництва поточною діяльністю об'єднання обирається правління.

Правління має право приймати рішення з питань діяльності об'єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об'єднання і підзвітне загальним зборам. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

Відповідно до пунктів 15, 16 розділу III «Статутні органи об'єднання, їхні повноваження та порядок формування» Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27.08.2003 № 141 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.09.2015 № 238), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1155/8476, рішення правління викладаються у протоколі засідання правління із зазначенням кожним з членів правління результату свого голосування («за» або «проти»), засвідченого власноручним підписом.

Правління зі свого складу обирає голову правління та його заступника. Крім того, відповідно до статті 4 Закону про ОСББ об’єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, що створюється відповідно до закону.

Державна реєстрація об’єднання (асоціації) проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Об’єднання (асоціація) вважається утвореним з дня його державної реєстрації. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію) відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону про реєстрацію визначено, що державна реєстрація – це, зокрема, офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи.

Перелік відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, визначений статтею 9 Закону про реєстрацію. Так, частиною другою статті 9 Закону про реєстрацію встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про найменування юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; відомості про органи управління юридичної особи; про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи тощо.

Оскільки об’єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до Закону про ОСББ є юридичною особою, тому норми чинного законодавства, зокрема, щодо створення юридичної особи поширюються й на об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, а відтак у рішенні про створення юридичної особи повинні бути обов’язково зазначені відомості, які передбачені частиною другою статті 9 Закону про реєстрацію, зокрема, найменування, місцезнаходження, органи управління, затвердження статуту юридичної особи, призначення керівника юридичної особи тощо. Отже, в основі створення юридичної особи лежить волевиявлення суб'єктів цивільного права (фізичних і юридичних осіб), які мають цивільно-правову дієздатність і правоздатність.

Здатність юридичної особи мати та реалізовувати безпосередньо або через свого представника надані їй нормами права суб’єктивні права і юридичні обов’язки є правосуб’єктністю юридичної особи. Створення будь-якої юридичної особи є багатостадійним процесом, який включає в себе організаційно-підготовчий етап та етап проведення державної реєстрації. Послідовність здійснення цих етапів для створення юридичної особи є формування її цивільної правоздатності та цивільної дієздатності.

Також звертаємо увагу, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону про реєстрацію заявником у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи є засновник (засновники) або уповноважена ними особа. Враховуючи порушене питання, наголошуємо, що Закон про реєстрацію чітко визначає, що у разі подання документів для проведення державної реєстрації уповноваженою на те особою встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону про реєстрацію для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є:

• документ, що підтверджує повноваження законного представника особи;

• нотаріально посвідчена довіреність;

• відомості з Єдиного державного реєстру про особу, яка уповноважена діяти від імені особи.

Крім того, частиною другою статті 14 Закону про реєстрацію встановлено, що у разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує його повноваження (крім випадку, якщо відомості про повноваження цього представника містяться в Єдиному державному реєстрі).

Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що засвідчує повноваження представника, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, або нотаріально посвідчена довіреність. Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом про реєстрацію чітко встановлено перелік документів, які можуть бути подані для підтвердження повноважень у разі подання документів уповноваженою особою.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм проведення земельних торгів.

22 вересня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису)» № 1013 (далі – Постанова). Схвалення даної постанови викликано прийняттям 18 травня цього року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продажу земельних ділянок та набуття права користування ними через електронні аукціони». Саме цей законодавчий акт Верховної Ради України запровадив встановлення у законодавстві України механізму проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису).

Затверджена вище Постанова дає змогу забезпечити повноцінне функціонування одного з основних інструментів ринку землі – земельних торгів. Це створює необхідні умови для функціонування загальнодоступного, прозорого та конкурентного ринку, встановлення ринкових цін і, як наслідок, збільшення попиту на землю та збільшення надходжень до бюджетів. Крім того, за рахунок електронних аукціонів, які проводитимуться в електронній торговій системі, буде забезпечено відкритість інформації про земельні торги та їх результати, що завадить великій кількості корупційних проявів у земельних відносинах.

Адміністратором електронної торгової системи виступає державне підприємство “Прозорро.Продажі”, що належить до сфери управління Міністерства економіки України.

Основною метою державного регулювання стосовно проведення земельних торгів є виконання вимог чинного законодавства щодо впровадження:

- технічних вимог до підготовки до проведення та проведення земельних торгів у формі електронних аукціонів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) з використанням електронної торгової системи, встановлення та оприлюднення їх результатів;

- розміру, порядку та строків сплати, повернення реєстраційних, гарантійних внесків учасників та винагороди, що сплачується переможцем земельних торгів оператору електронного майданчика;

- порядку відшкодування витрат (видатків), здійснених на підготовку лота для продажу на земельних торгах;

- порядку та строків сплати ціни продажу земельної ділянки та плати за користування земельною ділянкою;

- порядку реалізації переважного права купівлі земельної ділянки у власність у разі продажу її через електронний аукціон;

- технічних вимог до проведення повторних торгів;

- порядку функціонування та адміністрування електронної торгової системи для проведення земельних торгів.

Відповідно до п.29 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1013 від 22.09.2021 року (далі – Вимоги), під час реєстрації для участі в земельних торгах потенційний покупець через свій особистий кабінет заповнює електронну форму, подає в довільній формі заяву про участь у земельних торгах, на яку накладається електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, і завантажує електронні копії документів, передбачені частиною сьомою статті 137 Земельного кодексу України (далі – Кодекс). Заява про участь у земельних торгах подається у період, що починається через два робочих дні з дня оприлюднення оголошення про земельні торги та до закінчення кінцевого строку подання заяв про участь у земельних торгах. В електронній формі потенційний покупець зазначає суму коштів, яка буде вважатися його закритою ціновою пропозицією, після набуття таким потенційним покупцем статусу учасника та виконання ним вимог, визначених абзацом п’ятим цього пункту Вимог. У заяві обов’язково зазначаються прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності) фізичної особи або найменування юридичної особи та словесно виражене бажання взяти участь у відповідних земельних торгах.

Якщо потенційний покупець бажає взяти участь у земельних торгах щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, він подає також документи, що підтверджують його відповідність вимогам статті 130 Кодексу, згідно з додатком 2 («Переліку документів, що підтверджують відповідність потенційного покупця, який бажає взяти участь в земельних торгах щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, вимогам статті 130 Земельного кодексу України») Постанови.

Кінцевий строк подання заяв про участь в земельних торгах встановлюється електронною торговою системою в проміжку часу з 19 години 30 хвилин до 20 години 30 хвилин дня, що передує дню проведення земельних торгів. До закінчення кінцевого строку подання заяв про участь у земельних торгах учасники мають право анулювати свої закриті цінові пропозиції або внести до них зміни.

Оператори електронних майданчиків забезпечують доступ учасників до земельних торгів. Для кожного учасника адміністратор створює індивідуальну веб-сторінку земельних торгів. Оператор електронного майданчика передає до особистого кабінету учасника унікальне гіперпосилання, яке надає тимчасовий прямий доступ до інтерфейсу модуля земельних торгів в електронній торговій системі, що є достатньою умовою для участі в ньому, та інформує учасника про цю дію електронною поштою.

Доставка унікального гіперпосилання до особистого кабінету відповідного учасника здійснюється оператором електронного майданчика протягом 30 хвилин з моменту генерації такого гіперпосилання адміністратором, але не пізніше ніж за одну годину до початку земельних торгів. У момент старту модуля земельних торгів на індивідуальній веб-сторінці учасника відображається така інформація: 1) номер земельних торгів; 2) стислий опис лота; 3) номер учасника в земельних торгах; 4) кількість учасників; 5) розмір цінових пропозицій, поданих учасниками, які до їх розкриття були закритими ціновими пропозиціями; 6) час до початку земельних торгів та/або ходу подання цінової пропозиції учасника. Після моменту старту модуля земельних торгів електронна торгова система робить паузу на 5 хвилин і оголошує раунд.

Учасник за допомогою інтерфейсу електронного майданчика отримує в особистому кабінеті унікальне гіперпосилання, яке надає тимчасовий прямий доступ до інтерфейсу модуля земельних торгів в електронній торговій системі. Оператор електронного майданчика повинен забезпечити конфіденційність цього посилання, яке є єдиним ідентифікатором учасника.

Земельні торги починаються автоматично в час та дату, які визначені в оголошенні про проведення земельних торгів в електронній торговій системі з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 21 вказанних вище Вимог. У земельних торгах можуть брати участь учасники, які подали закриті цінові пропозиції.

У ході земельних торгів учасникам надається можливість подавати свої цінові пропозиції відповідно до Вимог. У кожному раунді кожен учасник протягом 3-х хвилин має право зробити крок аукціону (оновити закриту цінову пропозицію / цінову пропозицію) у порядку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 137 Кодексу. Учасник може зробити крок аукціону також на етапі подання закритої цінової пропозиції. Після завершення раунду електронна торгова система робить паузу на 3 хвилини і оголошує наступний раунд.

Переможець земельних торгів визначається шляхом автоматичної оцінки електронною торговою системою цінових пропозицій учасників та формування протоколу про результати земельних торгів з урахуванням положень абзацу сьомого частини другої статті 135 Кодексу.

Згідно із п.46 Вимог переможець земельних торгів: 1) підписує протокол про результати земельних торгів протягом трьох робочих днів з дня, що настає за днем його формування електронною торговою системою; 2) підписує договір за результатами проведення земельних торгів з організатором протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу про результати земельних торгів.

Після підписання переможцем земельних торгів протоколу про результати земельних торгів організатор підписує протокол та оприлюднює підписаний протокол через особистий кабінет протягом шести робочих днів з дня, що настає за днем його формування в електронній торговій системі, та натискає електронну кнопку для підтвердження підписання протоколу в інтерфейсі особистого кабінету, після чого земельним торгам автоматично присвоюється статус очікування підписання договору. Зазначений строк закінчується о 18-й годині останнього дня строку, встановленого для оприлюднення протоколу. Протокол про результати земельних торгів та договір за результатами проведення земельних торгів (крім договору купівлі-продажу земельної ділянки) підписуються організатором та переможцем торгів шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, що базуються на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, у строки, встановлені пунктами 46, 50 та 53 Вимог.

Як передбачено абз.4-5 ч.16 ст.137 Кодексу протокол про результати земельних торгів є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, прав емфітевзису, суперфіцію, договорів оренди землі, емфітевзису, суперфіцію. Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в паперовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім цього, ч.20 ст.137 вказаного вище Кодексу встановлює, що право на земельну ділянку, набуте за результатами проведення земельних торгів, виникає з дня державної реєстрації такого права в порядку, встановленому законом.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Порядок реєстрації у Державному аграрному реєстрі.

Сьогодні, реалізація програм державної підтримки агропромислового комплексу здійснюється шляхом подачі аграріями заявок на участь в програмах державної підтримки разом із пакетом документів до уповноваженого органу. Для цього, аграрію необхідно отримувати довідки, витяги з державних реєстрів та кадастрів, а також інші документи (відомості), якими держава вже володіє (копії статутів, паспортів). У рамках цих процесів завжди присутній людський фактор і обмежена ефективність опрацювання документів. Зокрема, на результативність негативно впливає недостатній рівень необхідних знань та компетенції в аграрія. З метою удосконалення наявних відносин створено Державний аграрний реєстр (далі - Реєстр), який є державною автоматизованою інформаційною системою збирання, обліку, накопичення, оброблення та надання інформації про виробників сільськогосподарської продукції.

Кожен виробник сільськогосподарської продукції, за допомогою власного електронного підпису може самостійно зареєструватися в Реєстрі і подати електронні запити на участь у державних програмах підтримки, відстежувати обробку запитів, а також користуватися іншими фінансовими інструментами та державними сервісами онлайн. Заявки аграріїв в електронній формі будуть оброблюватися відповідними суб’єктами державної влади, що підвищить ефективність та швидкість їх опрацювання, уникаючи людський фактор.

Реєстрація в Реєстрі допоможе аграріям витрачати менше часу та зусиль на отримання державних послуг і сервісів, подавати документи та заявки на участь в програмах державної підтримки віддалено, а також завжди отримувати актуальну інформацію про програми державної підтримки в агропромисловому комплексі. Заявки аграріїв в електронній формі будуть оброблюватися відповідними суб’єктами державної влади, що підвищить ефективність та швидкість їх опрацювання, уникаючи людський фактор.

Держателем Державного аграрного реєстру є Міністерство економіки України. Партнером міністерства у впровадженні реєстру є Всеукраїнська асоціація громад. Згідно із інформацією офіційного сайту Реєстру з метою отримання консультацій з приводу порядку реєстрації прав на земельну ділянку можна зателефонувавши на гарячу лінію Державного аграрного реєстру за телефоном (067)-678-23-23.

Відповідно до абз. 10 пункту 2-2.3 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» доступ до особистого електронного кабінету передбачає такі можливості:

Ø внесення інформації про виробника сільськогосподарської продукції;

Ø подання та адміністрування заявок виробників сільськогосподарської продукції на отримання державної підтримки, а також документів дозвільного характеру;

Ø управління профілем, можливість надання доступу до інформації, що міститься в особистому електронному кабінеті, третім особам;

Ø користування іншими програмними засобами ведення Державного аграрного реєстру.

Відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги”, за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП), який сільгоспвиробники використовують для авторизації в Реєстрі, можливо надавати певні послуги державних органів онлайн.

Згідно із нормами Порядку ведення та адміністрування Державного аграрного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 №573, електронна реєстрація користувачів Реєстру здійснюється на безоплатній основі (самостійно або через центри надання адміністративних послуг). Під час здійснення електронної реєстрації виробники сільськогосподарської продукції та треті особи проходять ідентифікацію та автентифікацію за допомогою інтегрованої системи електронної ідентифікації (з використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри).

Під час електронної реєстрації користувач Реєстру вносить свою контактну інформацію (у разі коли вона не завантажилася автоматично) та отримує доступ до особистого електронного кабінету.

Автоматично до Реєстру вносяться (завантажуються) такі відомості про виробників сільськогосподарської продукції:

ü про види діяльності виробника сільськогосподарської продукції, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи, про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи та інші відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

ü про земельні ділянки виробника сільськогосподарської продукції (кадастровий номер, площа, цільове призначення, речове право на земельну ділянку, дата виникнення та строк дії речового права на земельну ділянку, наявність обтяжень такого права та інша інформація, що міститься в державних базах даних, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі) - в порядку електронної інформаційної взаємодії відповідних державних баз даних, Реєстру з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Державним земельним кадастром;

ü про тварин виробника сільськогосподарської продукції (тип, ідентифікаційний номер, кількість, дата народження, стан здоров’я тварини та епізоотичний стан господарства, в якому утримується тварина, дані про ветеринарно-санітарний стан господарства, дата забою, місцезнаходження та інша інформація, що міститься в Єдиному державному реєстрі тварин) - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Єдиним державним реєстром тварин;

ü про аграрні розписки (вид сільськогосподарської продукції, яку боржник зобов’язаний поставити відповідно до товарної аграрної розписки, її кількість та якість; формула розрахунку розміру грошового зобов’язання боржника, кількості та родових ознак сільськогосподарської продукції, що є невід’ємною частиною такої формули відповідно до фінансової аграрної розписки; строк; предмет застави та інша інформація, що міститься у Реєстрі аграрних розписок), які видані виробником сільськогосподарської продукції або іншою особою, якщо забезпеченням виконання відповідної аграрної розписки є майбутній врожай, який вирощується на земельній ділянці, що належить виробнику сільськогосподарської продукції на праві власності або іншому речовому праві, - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Реєстром аграрних розписок;

ü про пов’язаних із виробником сільськогосподарської продукції осіб, які протягом бюджетного року є отримувачами державної підтримки, - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Державною податковою службою України;

ü про реєстраційний номер оператора ринку харчових продуктів - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з реєстрами потужностей операторів ринку, на які видано експлуатаційні дозволи;

ü про реєстраційні номери потужностей - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Державним реєстром потужностей з виробництва та обігу кормів;

ü про фінансову звітність та суму заборгованості перед державним бюджетом - в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з Державною податковою службою.

До Реєстру також вноситься (завантажується) інформація, що містить відомості про виробників сільськогосподарської продукції, яка не зазначена вище, шляхом автоматизованого обміну даними з відповідними державними базами даних, реєстрами та/або кадастрами (з якими забезпечено технологічну сумісність технічних рішень Реєстру) в порядку електронної інформаційної взаємодії Реєстру з такими базами даних, реєстрами та/або кадастрами.

Після електронної реєстрації програмні засоби ведення Реєстру створюють для користувача Реєстру особистий електронний кабінет як розділ Реєстру. Вхід до особистого електронного кабінету здійснюється шляхом автентифікації користувача.

Особистий електронний кабінет містить відповідні відомості про користувача Реєстру, зокрема необхідні для отримання державної підтримки, підтримки за рахунок коштів місцевих бюджетів, міжнародної технічної допомоги чи іншої допомоги виробникам сільськогосподарської продукції, не забороненої законом, адміністрування заявок на отримання яких здійснюється через Реєстр, та іншу інформацію, необхідну для взаємодії державних баз даних, реєстрів та кадастрів.

Особистий електронний кабінет виробника сільськогосподарської продукції забезпечує створення таких можливостей:

v подання електронних документів та їх зберігання;

v отримання інформаційних повідомлень щодо результатів розгляду поданих виробником сільськогосподарської продукції електронних заяв та документів, інших інформаційних повідомлень від адміністратора Реєстру та третіх осіб;

v забезпечення інформаційної взаємодії виробника сільськогосподарської продукції з адміністратором Реєстру та третіми особами (у разі потреби);

v гіперпосилання на види (програми) державної підтримки, підтримки за рахунок коштів місцевих бюджетів, міжнародної технічної допомоги чи іншої допомоги виробникам сільськогосподарської продукції, не забороненої законом, адміністрування заявок на отримання яких здійснюється через Реєстр, вимогам яких він відповідає;

v інші функції, необхідні для розгляду та обробки заявок, адміністрування яких здійснюється через Реєстр.

Для реєстрації в Реєстрі необхідно мати телефон чи комп’ютер, емейл та електронний ключ. З метою реєстрації необхідно зайти на сайт ar.gov.ua та натиснути кнопку «Реєстрація с/г виробника», після цього скористатися своїм електронним підписом:

· вибрати Центр сертифікації ключів в якому був отриманий КЕП;

· вибрати файл ключа;

· ввести пароль до ключа.

Або використати авторитизацію за допомогою Bank ID.

Після цього необхідно ввести свою електронну пошту, ввести отриманий код підтвердження (з емейлу та СМС), погодитися з угодою про конфіденційність і підтвердити реєстрацію. Відтепер Ваш обліковий запис створено.

Переходимо до наступного етапу. З метою створення профілю користувача в Реєстрі сільгоспвиробників необхідно відкрити домашню сторінку системи та вибрати "Вхід в кабінет сільгоспвиробника".В результаті з’явиться сторінка входу. Для того щоб зайти до системи необхідно вибрати центр сертифікації ключів, вибрати шлях до носія ключа, ввести пароль до ключа та натиснути кнопку «Вхід».

Після цього автоматично з’явиться початок реєстрації профілю сільгоспвиробника. Реєстрація профілю складається з 11 кроків:

1) Перевірка ЄДРПОУ/ІПН (за відсутності ІПН введіть номер свого паспорта);

2) Отримання даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

3) На цьому етапі користувачеві необхідно внести додаткову інформацію про себе та сільгоспвиробника – його стать, дату реєстрації, основні види сільгоспвиробництва та основні види не сільгоспвиробництва;

4) Заповнення анкети;

5) Введення контактної інформації;

6) Отримання інформації про земельну ділянку з реєстрів та додання іншої ділянки, якщо потрібно;

7) Завантаження документів, якщо потрібно (наприклад, паспорта чи договору оренди);

8) Введення інформації про культури, які вирощуються;

9) Отримання інформації про зареєстровану худобу;

10) На цьому етапі слід переконатися, що введена інформація є коректною та завершіти реєстрацію;

11) Отримання підтвердження реєстрації на електронну пошту.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Правове регулювання питань функціонування Державного аграрного реєстру.

Історично основним інструментом підтримки сільгоспвиробників були податкові пільги, що включали в себе фіксований податок, залежно від площі землі в обробітку та пільгу з податку на додану вартість, що дозволяла спрямовувати різницю між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом на розвиток виробництва. Після скасування пільг із ПДВ, прямі субсидії стали основним інструментом підтримки сільгоспвиробників в Україні.

Водночас, процедура адміністрування програм державної підтримки аграріїв та розподіл цих коштів є одним із найбільш слабких місць в системі підтримки сільського господарства. Відсутність надійного джерела інформації про характеристики агровиробників та раніше отримані кошти державної підтримки ускладнює аналіз ефективності використання бюджетних коштів. Таким чином, існувала необхідність створення єдиної державної інформаційної системи, що міститиме відомості про виробників сільськогосподарської продукції та забезпечуватиме ефективне адміністрування державної підтримки.

З метою створення сучасних інтерфейсних інструментів взаємодії заявників із земельним кадастром президентом Володимиром Зеленським підписано Закон «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів України щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції» № 985-IX, який Верховна Рада ухвалила 5 листопада 2020 року. Документ створив єдину державну інформаційну систему – Державний аграрний реєстр, який спростив надання таргетованої державної підтримки для сільгоспвиробників.

Відповідно до пункту 2.27 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (далі – Закон) державний аграрний реєстр - державна автоматизована інформаційна система збирання, обліку, накопичення, оброблення та надання інформації про виробників сільськогосподарської продукції та сільськогосподарську діяльність, яку вони здійснюють.

Вийти на офіційний сайт Державного аграрного реєстру можна за посиланням: https://www.ar.gov.ua.

Державний аграрний реєстр - це безкоштовна інформаційна система, яка містить актуальну інформацію про агровиробника та спрощує комунікацію з державними органами влади. Через цей електронний майданчик агровиробник зможе легко, швидко та зручно користуватися державними послугами та сервісами онлайн.

Державний аграрний реєстр був створений з метою автоматичного формування та подання заявок на участь у програмах державної підтримки. Використання електронного підпису в Державному аграрному реєстрі дозволяє ідентифікувати особу. Таким чином, заявка на отримання державної підтримки не потребуватиме додаткових зусиль з боку аграрія, який відповідає заданим критеріям.

Державний аграрний реєстр ведеться за рахунок коштів державного бюджету з метою комплексного інтегрування відомостей про виробників сільськогосподарської продукції, їхні майнові, земельні, екологічні, трудові, фінансово-кредитні та інші права і характеристики.

Державний аграрний реєстр ведеться шляхом добровільного внесення виробниками сільськогосподарської продукції достовірних відомостей про себе та відображення відповідних актуальних відомостей у Державному аграрному реєстрі в порядку його електронної інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами та кадастрами.

Державний аграрний реєстр використовується також для електронної взаємодії між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою реалізації державної аграрної політики, зокрема в частині надання державної підтримки виробникам сільськогосподарської продукції.

Державний аграрний реєстр є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню.

Згідно із пуктом 2-2.4 статті 2 Закону виробники сільськогосподарської продукції, що зареєструвалися у Державному аграрному реєстрі, набувають право:

ü на отримання державної підтримки на основі інформації, що міститься в Державному аграрному реєстрі, в тому числі інформації, отриманої шляхом інформаційної взаємодії Державного аграрного реєстру з іншими державними реєстрами та кадастрами, без надання відповідних відомостей в паперовій формі;

ü на безкоштовне отримання інформації стосовно себе з Державного аграрного реєстру, в тому числі інформації, отриманої шляхом інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами, з якими забезпечено технологічну сумісність технічних рішень Державного аграрного реєстру;

ü на використання інформації, що міститься в Державному аграрному реєстрі, в тому числі інформації, отриманої шляхом інформаційної взаємодії Державного аграрного реєстру з іншими державними реєстрами та кадастрами, з метою отримання документів дозвільного характеру;

ü на подання заявок на отримання державної підтримки, а також документів дозвільного характеру за допомогою програмних засобів ведення Державного аграрного реєстру;

ü на управління своїм профілем в особистому електронному кабінеті, а також надання доступу до інформації, що міститься в особистому електронному кабінеті, та прав управління своїм профілем третім особам за їхньою згодою.

Державний аграрний реєстр ведеться шляхом добровільного внесення виробниками сільськогосподарської продукції достовірних відомостей про себе та відображення відповідних актуальних відомостей у Державному аграрному реєстрі в порядку його електронної інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами та кадастрами.

У своєму "кабінеті" агровиробник зможе побачити інформацію про себе відразу з чотирьох Державних реєстрів:

· Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

· Єдиний державний реєстр тварин;

· Державний земельний кадастр;

· Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Дані, отримані з цих чотирьох реєстрів в частині інформаційної взаємодії є даними, що містяться у відповідних державних реєстрах.

За допомогою Державного аграрного реєстру Ви можете бачити земельні ділянки сільськогосподарського призначення, власником або користувачем яких Ви є, якщо Ваше право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. Функцією Державного аграрного реєстру є можливість направити запит до Держгеокадастру на виправлення помилок щодо вашої ділянки на Публічній кадастровій карті.

Якщо виробник аграрної продукції забажає скористатися сервісами та можливостями Державного аграрного реєстру, органи державної влади та інші суб'єкти отримають доступ до інформації з Державного аграрного реєстру щодо виробника лише в частині, необхідній їм для виконання запиту учасника Державного аграрного реєстру.

Учасники (користувачі) Державного аграрного реєстру не підлягають додатковому моніторингу фіскальних органів та їх діяльність не може додатково оподатковуватись на підставі інформації, що міститься у Державному аграрному реєстрі.

Державний аграрний реєстр - це інструмент, який спрощує бюрократичні процедури у зборі та поданні документів, але не позбавляє Вас можливості робити це у звичний спосіб. На початкових етапах розвитку системи, реєстрація в Державному аграрному реєстрі не буде обов'язковою, однак, поступово участь в окремих програмах буде доступна лише через Державний аграрний реєстр.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Новели законодавства про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг.

07 листопада 2021 року набирає чинності Закон України «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг» №1689-ІХ (далі – Закон), який парламент ухвалив 15 липня 2021 року. Цей Закон визначає засади надання електронних публічних послуг, публічних послуг, комплексних електронних публічних послуг, автоматичного режиму надання електронних публічних послуг.

Починаючи з 2020 року електронними публічними послугами через Єдиний державний веб-портал електронних послуг скористалося понад 570 тисяч громадян України. У зв’язку з цим виникла необхідність врегулювання питань, пов’язаних з наданням таких послуг, на законодавчому рівні.

Даний закон запроваджує нові терміни, як-от «електронна публічна послуга», «автоматичний режим надання електронної публічної послуги», «комплексна електронна публічна послуга», «система електронної взаємодії електронних ресурсів», а також інші терміни, пов’язані з наданням (отриманням) електронних публічних послуг.

Також документ визначає особливості надання таких послуг, порядок отримання та особливості оформлення результатів їх надання.

Оскільки вказаний вище закон набирає чинності через три місяці з дня опублікування, протягом цього часу Кабінет Міністрів України має затвердити план заходів щодо переведення публічних послуг в електронну форму.

У вказанному Законі терміни вживаються в такому значенні:

ü електронна публічна послуга - послуга, що надається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні, у тому числі адміністративна послуга (у тому числі в автоматичному режимі), яка надається з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем на підставі заяви (звернення, запиту), поданої в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (у тому числі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг), або без подання такої заяви (звернення, запиту);

ü суб’єкт звернення - фізична особа, фізична особа - підприємець, юридична особа, інша особа, яка звертається за отриманням публічної (електронної публічної) послуги;

ü суб’єкт надання публічної (електронної публічної) послуги - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні, комунальні підприємства, установи, організації та інші суб’єкти, уповноважені відповідно до законодавства надавати публічні (електронні публічні) послуги.

Відповідно до ст.5 Закону у разі якщо законодавством для отримання публічної (електронної публічної) послуги вимагається подання документів та/або інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах, такі документи та/або інформація не подаються, а в заяві (зверненні, запиті) про надання публічної (електронної публічної) послуги зазначаються відомості, необхідні для надання такої послуги. Наприклад, особа звертається за отримання адміністративної послуги до ЦНАП і серед переліку документів визначено паспорт громадянина України, оскільки інформація про паспорт міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі, то особа не надає його копію, а лише зазначає у заяві серію та номер паспорта, дату видачі та орган, який видав документ.

У такому випадку документи та/або інформація, необхідні для надання відповідної публічної (електронної публічної) послуги, отримуються суб’єктом надання публічних (електронних публічних) послуг без участі суб’єкта звернення, на підставі зазначених у заяві (зверненні, запиті) відомостей шляхом доступу суб’єкта надання публічних (електронних публічних) послуг до відповідних інформаційно-телекомунікаційних систем або в автоматичному режимі шляхом електронної інформаційної взаємодії інформаційно-телекомунікаційних систем через систему електронної взаємодії цих систем у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо законодавством для отримання публічної (електронної публічної) послуги вимагається подання документів та/або інформації, що не міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах, які видані/створені або перебувають у володінні та/або користуванні, та/або розпорядженні суб’єкта надання публічних (електронних публічних) послуг, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, такі документи та/або інформація не подаються, а в заяві (зверненні, запиті) про надання публічної (електронної публічної) послуги зазначаються відомості, необхідні для надання такої послуги, або до такої заяви додаються копії відповідних документів, засвідчені підписом суб’єкта звернення. У такому випадку суб’єкт надання публічних (електронних публічних) послуг або програмні засоби відповідної інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі надсилають до суб’єкта, який видав документ (правонаступнику, а в разі його відсутності - суб’єкту, який забезпечує надання відповідної публічної (електронної публічної) послуги, відповідному державному нотаріальному архіву), запит щодо підтвердження видачі такого документа та/або достовірності відомостей через систему електронної взаємодії електронних ресурсів. Суб’єкт, який видав документ (правонаступник, а в разі його відсутності - суб’єкт, який забезпечує надання відповідної публічної (електронної публічної) послуги), протягом трьох робочих днів з дня отримання запиту щодо підтвердження видачі відповідного документа та/або достовірності відомостей підтверджує або заперечує видачу відповідного документа та/або достовірність відомостей з використанням системи електронної взаємодії електронних ресурсів або відповідної інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо протягом трьох робочих днів відповідь на запит щодо підтвердження або заперечення видачі відповідного документа та/або достовірність відомостей не отримано, суб’єкт надання публічних (електронних публічних) послуг надає публічну (електронну публічну) послугу з урахуванням принципу надання публічної (електронної публічної) послуги за замовчуванням, крім випадків, прямо визначених законом або актом Кабінету Міністрів України.

Проте у разі якщо законодавством для отримання публічної (електронної публічної) послуги вимагається подання документів у паперовій формі, такі документи можуть подаватися у формі електронного відображення інформації, що міститься у відповідному документі, засобами інформаційно-телекомунікаційних систем (у тому числі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг).

Держателі інформаційно-телекомунікаційних систем з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законом, зобов’язані забезпечити доступ суб’єктів надання публічних (електронних публічних) послуг до документів та/або інформації, необхідних для надання відповідної публічної (електронної публічної) послуги, які містяться у відповідних інформаційно-телекомунікаційних системах. Такий доступ надається на безоплатній основі.

Відмова у наданні доступу до документів та/або інформації, необхідних для надання відповідної публічної (електронної публічної) послуги, які містяться у відповідних інформаційно-телекомунікаційних системах, забороняється, крім випадків, визначених абзацом першим цієї частини.

Кабінет Міністрів України протягом 3-х місяців з дня опублікування даного Закону (починаючи з 07.08.2021 року) повинен прийняти перелік публічних (електронних публічних) послуг, на які поширюються вимоги статті 5 вказанного вище Закону.

Відповідно до статті 6 Закону у разі якщо законодавством для отримання публічної послуги вимагається подання суб’єктом звернення заяви (звернення, запиту) та документів у паперовій формі особисто, для надання електронних публічних послуг належним дотриманням цієї вимоги вважається подання таких документів з використанням відповідних інформаційно-телекомунікаційних систем (у тому числі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг), оформлених відповідно до вимог законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також у сфері електронних довірчих послуг.

У разі якщо законодавством для отримання публічної послуги вимагається встановлення фізичної особи, яка подає документи в паперовій формі, для надання електронних публічних послуг належним дотриманням цієї вимоги вважається електронна ідентифікація фізичної особи, яка подає такі документи з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

У разі якщо законодавством для отримання публічної послуги вимагається встановлення представника юридичної особи, яка подає документи в паперовій формі, для надання електронних публічних послуг належним дотриманням цієї вимоги вважається електронна ідентифікація фізичної особи, яка подає такі документи з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

У разі якщо законодавством для отримання публічної послуги вимагається встановлення повноважень представника фізичної особи, фізичної особи - підприємця або юридичної особи та/або подання в паперовій формі документа, що посвідчує такі повноваження, для надання електронних публічних послуг належним дотриманням цієї вимоги вважається перевірка повноважень представника фізичної особи, фізичної особи - підприємця або юридичної особи:

1) з використанням відомостей (документів), що містяться в інформаційно-телекомунікаційних системах;

2) за довіреністю, виданою з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (у тому числі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг);

3) за примірником документа, що посвідчує повноваження представника, засвідченим нотаріусом шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та завантаженим нотаріусом до відповідної інформаційно-телекомунікаційної системи. У такому випадку в документах, поданих для надання електронної публічної послуги, зазначається реєстраційний номер документа, що посвідчує повноваження представника, у відповідній інформаційно-телекомунікаційній системі.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Нові форми зразків складання схематичного зображення структури власності.

В країні повинні існувати чіткі механізми, які б забезпечували отримання та зберігання точної, належної, актуальної інформації про бенефіціарну власність, а також своєчасний доступ до такої інформації з боку органів виконавчої влади.

06 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон №361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», який набрав чинності 28 квітня 2020 року та зобов’язав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування надавати інформацію про структуру і форму власності.

28.09.2021 року Міністерство фінансів України оприлюднило нові зразки складання схематичного зображення структури власності юридичних осіб. Така інформація подається обов'язково державному реєстратору. Кампанія з оновлення відомостей про кінцевих бенефіціарних власників підприємств та інших юридичних осіб розпочалася 11 липня та триває до 11 жовтня 2021 року. Оприлюднені цього разу зразки структури власності мають низку відмінностей, порівняно з попередніми. Приміром, підприємствам з великою кількістю фізичних осіб - засновників доведеться зазначати інформацію про всіх таких фізичних осіб. Також наведено зразок для підприємства, в якому відсутній кінцевий бенефіціарний власник.

Роз’яснення про форму та зміст структури власності надається в Положенні про форму та зміст структури власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.03.2021 N163 (далі – Положення). Структура власності за формою є офіційним документом, що являє собою схематичне зображення структури власності юридичної особи, яка відображає всіх осіб, які прямо або опосередковано володіють цією особою самостійно чи спільно з іншими особами або незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Водночас звертаємо увагу, що Положення розроблено відповідно до Закону України від 15.05.2003 №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон №755) та Закону України від 06.12.2019 №361-ІХ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон №361).

У Положенні терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі №361, зокрема:

Ø кінцевий бенефіціарний власник (далі – КБВ) для юридичних осіб – це будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, в тому числі через ланцюг контролю/володіння (пункт 30 частини першої статті 1 Закону №361);

Ø структура власності – документально підтверджена система взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, трастів, інших подібних правових утворень, що дає змогу встановити всіх КБВ, у тому числі відносини контролю між ними, або відсутність КБВ (пункт 58 частини першої статті 1 Закону №361).

Ознаки здійснення прямого/непрямого вирішального впливу наведені у пункті 30 частини першої статті 1 Закону № 361.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому КБВ не може бути особа, яка лише формально володіє 25 відсотків і більше статутного капіталу, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Вищенаведена норма Закону № 361 встановлює, що безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи не є обов’язковою умовою, яка дає змогу визначити належність фізичної особи до КБВ.

Тобто, КБВ може бути фізична особа, яка не володіє часткою у розмірі 25 чи більше відсотків статутного (складеного) капіталу компанії, але яка має можливість, зокрема здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність компанії у спосіб, визначений зазначеною нормою Закону №361. Наприклад: розпоряджатися активами; отримувати дивіденди; здійснювати вирішальний вплив на формування складу та/або результати голосування органів управління, на вчинення правочинів, що визначають основні умови господарської діяльності юридичної особи.

Таким чином, визначення наявності непрямого вирішального впливу у кожному конкретному випадку має здійснюватися з урахуванням особливостей створення та діяльності юридичної особи, її структури власності, взаємовідносин співвласників тощо.

Водночас зазначаємо, що обов’язок встановлення інформації про КБВ законодавством покладено на юридичних осіб.

Визначення КБВ є специфічним для кожної юридичної особи та залежить від конкретної ситуації, особливостей механізмів володіння і контролю в окремих правових системах та відповідних фактичних обставин.

За даними офіційного сайту Міністерства фінансів України надіслати електронне звернення (запит) з питань практичного застосування Положення про форму та зміст структури власності (далі – Положення), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.03.2021 №163, можна на електронну адресу infomf@minfin.gov.ua.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Адміністративна відповідальність у сфері бізнесу.

На сьогоднішній час закінчується кампанія з оновлення відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що триватиме до 11 жовтня 2021 року. Починаючи з 11 жовтня ті юридичні особи, які не подали своєчасно відомості про кінцевого бенефіціарного власника (далі – КБВ) будуть сплачувати адміністративні штрафи та адміністративний збір за подання зазначеної вище інформації. Складання протоколів про адміністративні правопорушення стосовно неподання або несвоєчасного подання юридичною особою відомостей про КБВ передбачено Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі - Закон про реєстрацію), Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року № 361-IX (далі – Закон № 361-IX) внесено зміни, зокрема, до Закону про реєстрацію та зобов’язано юридичних осіб встановлювати КБВ та мати структуру власності.

Відповідно до частини двадцять другої статті 17 Закону про реєстрацію юридичні особи зобов’язані підтримувати інформацію про КБВ та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про КБВ відсутні, юридичні особи зобов’язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр).

Відповідно до частини шостої статті 16611 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУАП) неподання або несвоєчасне подання державному реєстратору передбаченої Законом про реєстрацію інформації про КБВ юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про КБВ юридичної особи – тягнуть за собою накладення штрафу на керівника юридичної особи або особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, відповідно від 17000 до 51000 гривен).

Згідно зі статтею 255 КУАП посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, мають право складати протоколи про правопорушення згідно зі статтею 16611 КУАП.

Відповідно до пункту 4.62 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497 (зі змінами), Міжрегіональне управління юстиції відповідно до покладених на нього завдань складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених КУАП.

Порядок складання таких протоколів визначено Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері державної реєстрації, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 12 серпня 2016 року № 2473/5, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1127/29257 (далі – Інструкція).

Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції визначено, що уповноважена особа зобов’язана ознайомити особу, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, з її правами й обов'язками, передбаченими статтею 268 КУАП, та змістом статті 63 Конституції України, про що робиться відмітка у протоколі. Про обізнаність з вищевказаним особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, ставить у протоколі свій підпис, а у разі відмови поставити підпис про це робиться відповідний запис у протоколі, який засвідчується підписом уповноваженої особи.

Протокол підписується уповноваженою особою та особою, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, а також у разі наявності – свідками правопорушення. У разі відмови особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, від підписання протоколу уповноважена особа робить про це відповідний запис (пункт 7 розділу ІІ Інструкції).

Міністерством юстиції України видано наказ від 12 травня 2020 року № 1626/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 травня 2020 року за № 429/34712 (далі – Наказ), яким внесено зміни, зокрема, до Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2016 року № 359/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2016 року за № 200/28330 (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 19 Порядку у разі виявлення державним реєстратором фактів неподання або несвоєчасного подання юридичною особою передбаченої законом інформації про КБВ юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про КБВ юридичної особи, таким реєстратором не пізніше наступного робочого дня інформується про виявлення відповідних фактів територіальний орган Міністерства юстиції України за місцезнаходженням відповідної юридичної особи шляхом направлення відповідного листа.

Також, Наказом внесено зміни до Інструкції, згідно з якими Міністерство юстиції України чи відповідний територіальний орган рекомендованим листом інформує керівника відповідної юридичної особи або особу, уповноважену діяти від імені такої юридичної особи (виконавчого органу), з вимогою щодо необхідності звернення такої особи у місячний строк до Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу для складення відповідно до законодавства протоколу про адміністративне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена частиною шостою статті 16611 КУАП (пункт 4 розділу І Інструкції).

Закон про реєстрацію визначає обсяг повноважень державного реєстратора, у тому числі, які відомості, що надаються заявником, мають бути перевірені та яким способом здійснюється така перевірка.

Обсяг повноважень державного реєстратора не містить обов’язку здійснювати перевірку факту повідомлення юридичної особи про зміну відомостей, які вплинули на зміну відомостей про КБВ.

Водночас, посадові особи територіальних управлінь Міністерства юстиції України мають перевірити факт неподання або несвоєчасного подання юридичною особою передбаченої законом інформації про КБВ юридичної особи або про його відсутність, або документів для підтвердження відомостей про КБВ юридичної особи, викладені у повідомленні державного реєстратора.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Деякі аспекти порядку укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є матеріальною та просторовою основою суверенітету української держави. Визнавши землю основним національним багатством та об’єктом права власності Українського народу, держава взяла землю під особливу охорону й гарантує саме ці права (частина перша статті 14 Конституції). Щодо громадян і юридичних осіб, то для них Конституцією гарантована можливість набуття і реалізації права власності на землю (частина 2 ст. 14 Конституції).

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Механізм укладення угод про перехід права власності на земельні ділянки врегульовано ст.132 ЗК України, в якій визначено, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

Відповідно до абзаців першого, другого, шостого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається не пізніш як за два місяці до дня укладення договору нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

Водночас передбачено, що вимоги частини 3 статті 130-1 ЗК України не поширюються на випадки продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення:

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки першої черги;

- суб’єкту переважного права купівлі земельної ділянки другої черги (орендар земельної ділянки), за умови відсутності суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки першої черги або у разі надання ним письмової відмови від реалізації свого переважного права.

Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 130-1 ЗК України до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права за правовідносинами, пов’язаними з реалізацією такого права. Таким чином, враховуючи, що до особи, якій передано переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переходять усі права та обов’язки попереднього суб’єкта такого права, на таку особу також поширюються винятки, передбачені абзацами восьмим – десятим частини третьої статті 130-1 ЗК України.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі якщо суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки та не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення може укладатися між власником та будь-якою особою, яка згідно з законом може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в будь-який час незалежно від строку, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 130-1 ЗК України.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 130-1 ЗК України за наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у визначений вище строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

Відповідно до пункту 81-8 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки проводиться виключно з поданням власником такої земельної ділянки проекту відповідного договору та за наявності відкритого розділу у Державному реєстрі прав з присвоєнням реєстраційного номера земельній ділянці.

Водночас звертаємо увагу, що абзацом сьомим частини третьої статті 130-1 ЗК України встановлено, що у разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу процедура, передбачена абзацами другим - четвертим цієї частини, здійснюється повторно.

З огляду на зазначене, з метою належного інформування та захисту прав суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, нотаріус повинен повідомити суб’єкта переважного права не тільки про зареєстрований намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також надіслати проект договору купівлі-продажу, який подавався для державної реєстрації наміру.

Слід звернути увагу, що проект договору має відповідати вимогам, встановленим цивільним та земельним законодавством для такого виду договорів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Правове регулювання права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, яке належить подружжю.

Конституція України проголошує землю об'єктом права власності народу України. Так, у ст. 13 Конституції України зазначається, що "від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією".Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Так, землі деяких категорій можуть бути об'єктами права приватної власності. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельна ділянка відповідно до чинного законодавства визначається як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав полягає у визначенні її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Порядок реалізації та набуття у власність землі визначає Земельний кодекс України (далі – ЗК України). Згідно із ст.130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

а) громадяни України;

б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади;

в) територіальні громади;

г) держава.

З метою недопущення набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення фізичними та юридичними особами, яким відповідно до законодавства заборонено набувати таке право, 16 червня Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України» № 637.

Згідно з пунктом 20 Порядку здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 № 637 (далі – Порядок), нотаріус, орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, проводять пошук зареєстрованих прав власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення набувача (власника), особи, з якою набувач (власник) перебуває (перебував) у шлюбі, та/або юридичної особи приватного права, учасником (членом, акціонером) або кінцевим бенефіціарним власником якої є набувач (власник), у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 21 Порядку з метою перевірки факту належності фізичній особі земельної ділянки сільськогосподарського призначення на праві спільної сумісної власності подружжя нотаріус витребовує від набувача відомості та документи про його перебування у шлюбі, зокрема зареєстрованому за кордоном, та про набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення на праві спільної сумісної власності подружжя, а також використовує відомості Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом безпосереднього доступу до нього для перевірки отриманої інформації щодо реєстрації та/або припинення шлюбу на території України.

Якщо земельна ділянка сільськогосподарського призначення належить набувачеві (власникові) на праві спільної сумісної/часткової власності, площа земельної ділянки, яка перебуває у його власності, визначається пропорційно до частки у праві власності.

Якщо земельна ділянка сільськогосподарського призначення перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (пункт 22 Порядку).

Зважаючи на зазначене, нотаріус повинен встановити всіх осіб, з якими набувач перебуває або перебував у шлюбі до моменту вчинення правочину щодо набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною третьою статті 61 Кодексу передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Водночас слід звернути увагу, що стаття 57 Кодексу регламентує питання щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Зокрема відповідно до частини першої цієї статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Також звертаємо увагу, що статтею 130 Кодексу визначено перелік осіб, що мають право набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначання, до якого іноземці не належать. Крім того відповідно до частини другої статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Враховуючи викладене, купівля у спільну сумісну власність подружжя земельної ділянки сільськогосподарського призначення одним з подружжя, який є громадянином України, а інший є іноземцем, суперечить положенням статей 81, 130 ЗК України.

Попри це слід зазначити, що частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас слід звернути увагу, що стаття 57 Кодексу регламентує питання щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Так, підпунктом 3 частини першої вказаної статті передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Враховуючи викладене, земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що купується громадянином України, який перебуває у зареєстрованому шлюбі з іноземцем, за кошти, які належать громадянину України особисто, набуватиметься в особисту приватну власність такого громадянина України. Такі самі наслідки матимуть місце, якщо умовами шлюбного чи іншого договору, укладеного відповідним подружжям, буде передбачено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, придбана в період шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, який є громадянином України.

Крім того, відповідно до пунктів 4.4, 4.5 пункту 4 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.

Щодо питання реєстрації шлюбу, зареєстрованого за кордоном, зазначаємо, що відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості, зокрема, про шлюб, розірвання шлюбу підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України, оскільки вони є органами державної реєстрації актів цивільного стану.

Водночас факт перебування особи у шлюбі, зареєстрованому за кордоном іноземними органами влади, можливо встановити, зокрема, шляхом витребування відповідних відомостей від особи, що звернулася до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а за наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності отриманої інформації також шляхом направлення відповідного запиту до компетентного органу іноземної країни (безпосередньо нотаріусом, якщо Україною та відповідною іноземною країною укладено договір про правову допомогу, а за відсутності такого договору – через звернення нотаріуса до Міністерства закордонних справ України з проханням про направлення запиту).

Слід мати на увазі, що до набуття чинності Законом України від 17.05.2012 №4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», лише у період з 08.02.2011 року до 12 червня 2012 року включно приватизована одним із подружжям земельна ділянка вважалась об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч.5 ст.61 Кодексу об’єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм переведення дачних і садових будинків у жилі будинки.

18.08.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №881 «Про внесення змін до Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки» (далі – Постанова №881), якою внесено зміни щодо порядку подання заяви громадянином для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок, а також механізму розгляду заяви та доданих до неї документів.

Механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки передбачає переведення дачних і садових будинків у жилі будинки безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов’язані адміністративно або територіально.

Для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) у паперовій формі особисто (у тому числі через центри надання адміністративних послуг) чи надсилає рекомендованим листом з описом вкладення або в електронній формі через електронний кабінет користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом власника, заяву за формою згідно з додатком, до якої додаються:

ü копія документа, що підтверджує право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку (крім випадку, коли право власності на такий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

ü письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;

ü звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам, підписаний виконавцем окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, створений виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з присвоєнням реєстраційного номера.

Звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку містить відомості, передбачені Порядком ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2021 р. № 681 “Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва”.

Технічний огляд дачного чи садового будинку проводиться з метою визначення відповідності фактичного стану садового або дачного будинку новому функціональному призначенню та надання в разі потреби рекомендацій щодо усунення виявлених недоліків без застосування обладнання для визначення характеристик конструкцій та виконання вишукувальних робіт на підставі укладеного договору суб’єктом господарювання, у якого працює один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. №554“Деякі питання професійної атестації виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури”.

Внесено зміни до пункту 4 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, яким врегульовано механізм розгляду заяви та доданих до неї документів.

Так, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.

Рішення створюється виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності у формі електронного документа з присвоєнням реєстраційного номера та накладенням кваліфікованого електронного підпису керівника уповноваженого органу.

Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав:

Ø неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;

Ø виявлення в поданих документах недостовірних відомостей;

Ø встановлення відсутності у дачному чи садовому будинку діючої протягом року системи опалення для забезпечення експлуатації будинку та/або її невідповідність державним будівельним нормам, що встановлюють вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування;

Ø встановлення наявності у дачному чи садовому будинку деформацій, що можуть призвести до втрати несучої здатності конструкцій та руйнування будинку, за оцінкою механічного опору та стійкості несучих конструкцій.

Уповноважений орган у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення, або в електронній формі через електронний кабінет користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом, користувачем якої є уповноважений орган, рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами). У разі подання заяви про переведення дачного або садового будинку у жилий будинок через центр надання адміністративних послуг рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, видається через зазначені центри.

Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Порядок присвоєння адрес об’єктам нерухомого майна.

07.07.2021 Кабінет міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об’єктам будівництва, об’єктам нерухомого майна» № 690 (далі – Порядок).

Прийняття цієї постанови забезпечило нормативне підґрунтя для функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва в частині присвоєння адрес за допомогою цієї системи. Цей Порядок визначає процедуру присвоєння, зміни, коригування адрес об’єктів будівництва, будинків, будівель, споруд, окремих частин об’єкта, які є самостійними об’єктами права на нерухоме майно (квартир, гаражних боксів, машиномісць, інших житлових та нежитлових приміщень).

Порядок врегульовує питання щодо:

· переліку реквізитів (складових) адрес об’єктів будівництва, об’єктів нерухомого майна із деталізацією випадків, коли ці реквізити (складові) застосовуються чи не застосовуються;

· визначення необхідних реквізитів для присвоєння адреси за межами населених пунктів;

· присвоєння адреси окремим частинам будинку, які є самостійними об’єктами права на нерухоме майно (квартири, гаражні бокси, машиномісця, інші житлові та нежитлові приміщення);

· здійснення впорядкування нумерації (перенумерації) будинків та квартир;

· визначення переліку об’єктів, яким не присвоюється адреса об’єктів нерухомого майна.

Порядок визначив механізм подання документів для присвоєння, зміни, коригування, анулювання адреси та строки їх розгляду. Так, перелік документів, що подаються для присвоєння, зміни, коригування, анулювання адреси, строки їх розгляду, підстави для відмови у присвоєнні адреси визначаються відповідно до положень статей 26-3, 26-4 і 26-5 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з частиною п’ятою статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноваженими органами з присвоєння адрес є:

Ø виконавчий орган сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об’єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради;

Ø місцева державна адміністрація - у разі, якщо об’єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею.

У містах з районним поділом за рішенням міських рад повноваження щодо присвоєння, зміни, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися виконавчим органам районних в місті рад.

Для зміни адреси щодо закінченого будівництвом об’єкта у разі його об’єднання, поділу або виділення частки (крім квартири, житлового або нежитлового приміщення тощо) подаються такі документи:

1) заява власника (співвласників) закінченого будівництвом об’єкта про зміну адреси із зазначенням прізвища, імені, по батькові власника (співвласників) та реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності) - для фізичної особи або найменування та ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - для юридичної особи, відомостей про адресу, ідентифікатор закінченого будівництвом об’єкта (для об’єктів, яким присвоєно ідентифікатор до подання заяви), реєстраційного номера об’єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (у разі якщо право власності на об’єкт зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно);

2) документ, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна до його об’єднання, поділу або виділення частки, - у разі, якщо право власності на об’єкт не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

3) копія договору про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду - у разі, якщо об’єкт перебуває у спільній власності;

4) документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта (крім випадків, якщо об’єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу, об’єднання або виділення без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення), - у разі, якщо відомості про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта не внесено до Реєстру будівельної діяльності;

5) технічний паспорт на новостворений об’єкт нерухомого майна - у разі, якщо технічний паспорт створений без використання Реєстру будівельної діяльності;

6) копія документа, що посвідчує особу заявника, - у разі подання документів поштовим відправленням;

7) копія документа, що засвідчує повноваження представника, - у разі подання документів представником поштовим відправленням або в електронній формі.

Копії документів, що подаються для зміни адреси об’єкта нерухомого майна, засвідчуються заявником (його представником).

Присвоєння або зміна адреси не потребує подання документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, у разі присвоєння адреси об’єктам, визначеним частиною четвертою статті 34 Закону.

Відповідно до частини шостої статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адреса вважається присвоєною з дня внесення до Реєстру будівельної діяльності інформації про її присвоєння.

Присвоєння, зміна, коригування, анулювання адреси об’єкта будівництва, об’єкта нерухомого майна здійснюються виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності, що відповідно до статті 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» входить до складу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Присвоєння, зміна, коригування адреси об’єктів, що збудовані або будуються на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, здійснюються з обов’язковим дотриманням тотожності адреси об’єкта та місця розташування земельної ділянки із застосуванням реквізитів, визначених пунктами 1-8 частини четвертої статті 26-3 Закону.

Під час присвоєння адреси об’єктам, що створені внаслідок поділу, виділення частки з одноквартирного будинку (індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку), застосовуються вимоги пункту 6 цього Порядку.

Назва адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим, області, мм. Київ та Севастополь), визначається відповідно до частини другої статті 133 Конституції України.

Назви району (для населених пунктів районного підпорядкування), населеного пункту, сільської ради визначаються відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженого наказом Мінрегіону від 26 листопада 2020 р. № 290 (із змінами) та постанов Верховної Ради України, згідно з якими створюються, змінюються, перейменовуються, ліквідуються райони.

Назва об’єднаної територіальної громади визначається згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Мінрегіону від 26 листопада 2020 р. № 290 (із змінами).

Реквізит адреси “назва поіменованого об’єкта” використовується для об’єктів, що розташовані за межами населених пунктів, замість реквізиту “назва населеного пункту” у разі, коли ідентифікувати об’єкт без зазначення такої назви неможливо. Назва поіменованого об’єкта в адресі зазначається перед реквізитом адреси “назва вулиці”. Якщо у складі поіменованого об’єкта такий реквізит відсутній, назва вулиці не зазначається.

Реквізит адреси “назва вулиці” складається з родового позначення (вулиця, площа, майдан, набережна, шосе, тупик, бульвар, проспект, просіка, алея, провулок, проїзд, узвіз, шлях, лінія, роз’їзд, кілометраж лінійного об’єкта тощо) та назви. У разі розташування об’єкта за межами населеного пункту реквізит “назва вулиці” може не застосовуватись. У реквізиті адреси “назва вулиці” спочатку зазначається родове позначення, потім назва вулиці. Для проспектів, бульварів, алей, шосе, проїздів, узвозів скорочене або повне родове позначення зазначається після назви, якщо назва є прикметником. Зазначене правило може застосовуватись до реквізиту адреси “назва вулиці” за межами населених пунктів (просіка, лінія, проїзд тощо). У назвах вулиць, які складаються з власного імені та прізвища, спочатку зазначається власне ім’я, а потім - прізвище.

Для нумерування об’єктів використовуються арабські цифри. Номер об’єкта може також містити літеру. Окремі частини об’єкта (квартири, приміщення тощо) нумеруються арабськими цифрами.

Також, Порядком встановлено Перелік об’єктів будівництва, об’єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса, що зазначено у додатку до Порядка. Об’єкти нерухомого майна, яким не присвоюється адреса: земельні ділянки; автомобільні дороги (крім вулиць і доріг населених пунктів); залізниці; злітно-посадкові смуги; мости, естакади, тунелі та метро; порти, канали, греблі та інші водні споруди; магістральні трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі; місцеві трубопроводи та комунікації.

Перевірка відповідних відомостей про присвоєння адреси об’єктам будівництва, об’єктам нерухомого майна проводиться за допомогою порталу електронної системи за посиланням: https://e-construction.gov.ua/address.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Єдина державна електронна система у сфері будівництва розширює свій функціонал. Відтепер робота фахівців та експертів з геодезії, енергоефективності, органів з присвоєння адрес та технічного обстеження будівель і споруд також буде відбуватись в електронному форматі.

Нагадуємо, що однією з головних функціональних можливостей системи є забезпечення доступу користувачів електронного кабінету до створення, оформлення, внесення або подання інформації (відомостей) та електронних документів до електронної системи під час надання/отримання адміністративних послуг та інших послуг.

02 липня 2021 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів “Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва” від 23 червня 2021 №681 (далі – Постанова), яка прийнята на виконання нормЗакону України від 17 жовтня 2019 р. №199-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку надання адміністративних послуг у сфері будівництва та створення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва”.

У ст. 22-1 Закона України "Про регулювання містобудівної діяльності" Єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) розуміється, як єдина інформаційно-телекомунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Електронна система складається з:

1) Реєстру будівельної діяльності - ядро електронної системи, яке містить інформацію про об'єкти будівництва, учасників будівництва, дозвільні та інші документи (який можна знайти за електронним посиланням: https://e-construction.gov.ua/reestri);

2) порталу електронної системи - публічний Портал, на якому розміщено інформацію, що міститься у реєстрі будівельної діяльності, аналітика роботи системи тощо (який можна знайти за електронним посиланням: https://e-construction.gov.ua/);

3) електронного кабінету користувача електронної системи - бекофісна частина електронної системи, яка надає змогу посадовцям, організаціям та атестованим особам вносити та реєструвати документи, підтверджувати участь у будівництві та відслідковувати його статус.

Держателем електронної системи є Міністерство розвитку громад та територій України.

Технічним адміністратором є державне підприємство “Дія”, що належить до сфери управління Міністерства цифрової трасформації України.

Доступ заявника до результатів адміністративних та інших послуг у сфері будівництва, що надаються за допомогою електронної системи, здійснюється через:

1) портал електронної системи;

2) електронний кабінет (у разі його наявності);

3) іншу державну інформаційну систему, користувачами якої є суб’єкт звернення та суб’єкт надання відповідної адміністративної послуги, — у разі подання документів для отримання адміністративних та інших послуг у сфері будівництва з використанням такої системи.

На даний час до внутрішньої частини електронної системи можуть потрапити:

· органи ДАБІ;

· відповідні органи місцевого самоврядування, що здійснюють делеговані їм функції в сфері держархбудконтролю;

· саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності та атестовані ними особи;

· проектні та експертні організації;

· органи з присвоєння адрес.

Вхід в електронну систему можливо тільки для користувачів авторизованих за кваліфікованим електронним підписом.

Електронні послуги для замовників будівництва вже доступні на порталі Дія.

Зокрема можна отримати наступні послуги:

· Повідомлення про початок підготовчих робіт;

· Повідомлення про початок будівельних робіт на підставі будпаспорта;

· Повідомлення про початок будівельних робіт СС1;

· Декларація про готовність об’єкта до експлуатації на підставі будпаспорта;

· Дозвіл на виконання будівельних робіт;

· Внесення змін у дозвіл на виконання будівельних робіт;

· Анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;

· Сертифікат про прийняття об’єкта в експлуатацію.

Результати адміністративних та інших послуг у сфері будівництва, що надаються з використанням електронної системи, за зверненням заявника до суб’єкта надання таких послуг надаються йому в паперовій формі шляхом роздрукування електронного документа з електронної системи та надсилання його протягом двох робочих днів заявнику.

Електронна система повинна буде забезпечувати сумісність та електронну інформаційну взаємодію у режимі реального часу в форматі “запит-відповідь” з іншими електронними інформаційними ресурсами та мережами з метою і під час надання/отримання адміністративних послуг та інших послуг у сфері будівництва, визначених Порядком, здійснення заходів щодо державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у тому числі з:

1) Державним земельним кадастром;

2) Державним реєстром речових прав на нерухоме майно;

3) Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань;

4) автоматизованою системою виконавчого провадження та деякими іншими реєстрами.

Постановою у пункті 4 доручено Міністерству юстиції та Міністерству розвитку громад та територій забезпечити до 31 липня 2021 року технічну можливість електронної інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва, зокрема для отримання державними реєстраторами прав на нерухоме майно інформації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про результати проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Технічним адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) завершується робота з налагодження електронної інформаційної взаємодії між Державним реєстром прав та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва з метою можливості доступу та використання усіх необхідних компонентів відповідної електронної системи. Також пунктом 9 постанови встановлено, що до введення в дію Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва в частині створення інвентаризаційних справ, матеріалів технічної інвентаризації, технічних паспортів закінчених будівництвом об’єктів та їх частин (житлових та нежитлових приміщень), об’єктів незавершеного будівництва, укладення електронних договорів про проведення технічної інвентаризації та вчинення інших дій щодо цих документів з 01 серпня 2021 року:

1. фізичні особи - підприємці або юридичні особи, які відповідно до частини другої статті 39-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проводять технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, вносять до електронного кабінету користувача електронної системи відомості про проведену технічну інвентаризацію об’єкта нерухомого майна;

2. суб’єкти державної реєстрації прав під час надання послуги у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень використовують дані про об’єкт нерухомості, право на який підлягає реєстрації, з електронної системи.

Нагадуємо, що Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, наразі передбачені випадки подання заявником технічного паспорта на об’єкт нерухомого майна чи об’єкт незавершенного будівництва, а саме пунктами: 41 (державна реєстрація права власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна), 42 (державна реєстрація права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р.), 43 (державнф реєстрація права власності на об’єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об’єкта), 44 (державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об’єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об’єкт), 54 (державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об’єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об’єктів, або об’єднання майна), 58 (державна реєстрація права власності на об’єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об’єкта), 78 (державна реєстрація права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об’єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб), 79 (державна реєстрація права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об’єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, у порядку, передбаченому пунктами 30-34 вказаного вище Порядку) та 80 (державна реєстрація права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об’єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося у результаті діяльності кооперативу).

Враховуючи наведене, у випадках визначених законодавством у разі подання заявником технічного паспорта на об’єкт нерухомого майна чи об’єкт незавершеного будівництва державним реєстратором прав на нерухоме майно з 1 серпня 2021 року має забезпечуватися перевірка інформації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про результати проведення технічної інвентаризації. При цьому законодавством не встановлено будь-яких винятків в залежності від дати проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна чи складання відповідного технічного паспорта. Як зазначалося вище Єдина державна електронна система у сфері будівництва забезпечує внесення до електронного кабінету користувача відомостей про проведену технічну інвентаризацію об’єкта нерухомого майна.

До запровадження електронної інформаційної взаємодії між Державним реєстром прав та Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва з метою дотримання вимог законодавства, перевірка відповідних відомостей про проведену технічну інвентаризацію об’єкта нерухомого майна проводиться за допомогою порталу електронної системи за посиланням: https://e-construction.gov.ua/proj_inv.__

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Загальні засади використання електронних довірчих послуг в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Питання електронного документообігу та його впровадження на підприємствах, в установах та органах влади України можна назвати питанням загальнодержавного значення. Важливість електронного документообігу в Україні підкреслено на законодавчому рівні ще з 2003 року Законом «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV (далі – Закон) та іншими нормативно-правовими актами, які були прийняті на виконання вказаного Закону, в тому числі: Порядком роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5, Порядком використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 р. № 749 тощо.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Відповідно до п.2 Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 (далі – Інструкція), основна форма провадження діловодства в установах є електронна.

Документування управлінської інформації в установах здійснюється в електронній формі із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, кваліфікованої електронної печатки та кваліфікованої електронної позначки часу, крім випадків наявності обґрунтованих підстав для документування управлінської інформації у паперовій формі, якими визнаються:

Ø документи, що містять інформацію з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

Ø електронні документи, що не можуть бути застосовані як оригінал згідно з вимогами закону;

Ø документи, вимога щодо опрацювання яких у паперовій формі встановлена актами Кабінету Міністрів України.

До електронних документів, підписаних (погоджених) із застосуванням кваліфікованого електронного підпису або засвідчених кваліфікованою електронною печаткою, вимагати відтворення візуального підпису або відбитка печатки незалежно від особливостей оформлення документів не допускається.

Проходження в діловодстві установи одного і того ж документа в електронній та паперовій формі не допускається.

Під час накладання кваліфікованого електронного підпису або кваліфікованої електронної печатки є обов’язковим використання кваліфікованої електронної позначки часу.

Електронні документи, що надходять до установи через систему взаємодії, приймаються службою діловодства. Електронний документ, що завантажився із системи взаємодії до системи електронного документообігу або надійшов до веб-модуля системи взаємодії установи, вважається доставленим адресату.

Попередній розгляд електронного документа здійснюється в електронній формі службою діловодства установи з використанням системи електронного документообігу або у разі її відсутності веб-модуля системи взаємодії.

Надсилання електронних документів через систему взаємодії їх адресатам здійснюється автоматично, за фактом їх завантаження із системи електронного документообігу (веб-модуля системи взаємодії) установи в систему взаємодії одразу після їх реєстрації.

Електронний документ вважається одержаним адресатом з моменту надходження відправнику електронного повідомлення із зазначеним часом про доставку цього документа адресату. У разі ненадходження відправнику протягом шести годин з моменту відправки електронного документа, електронного повідомлення про доставку цього документа адресату вважається, що такий документ адресатом не одержано. У такому випадку відправник вживає всіх можливих заходів до забезпечення одержання адресатом відповідного документа в електронній формі.

У разі одержання від адресата електронного повідомлення про відмову у реєстрації електронного документа відправником вживаються заходи для усунення підстав відмови і забезпечення повторного надсилання такого документа в електронній формі.

Додаткове підтвердження факту отримання електронного документа адресатом не вимагається.

Відповідно до п.53 Інструкції в установі організовується централізоване сховище кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів або застосовується онлайн-перевірка сертифікатів відкритих ключів безпосередньо з електронного переліку кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг.

Перевірка та підтвердження кваліфікованого електронного підпису та/або печатки здійснюється з дотриманням вимог ч.2 статті 18 Закону України “Про електронні довірчі послуги”.

Слід мати на увазі, що перелік електронних документів, які потребують засвідчення кваліфікованою електронною печаткою, визначається інструкцією з діловодства установи на підставі актів законодавства.

До того ж, наказом (розпорядженням) керівника установи визначаються порядок використання кваліфікованої електронної печатки та уповноважені посадові особи, відповідальні за її застосування. Кількість кваліфікованих електронних печаток, що використовуються установою, не обмежується. Установам надається право засвідчувати електронні копії документів, зокрема на вимогу органів судової влади та правоохоронних органів.

Очевидно, що електронний документообіг в порівнянні з паперовим дозволяє вивести планування діяльності установи, облік та контроль на всіх етапах управління на новий рівень – комплексного підходу, системного аналізу та прогнозування. Створення шаблонів документів в електронному вигляді економить час для нових документів та знижує ризики помилок; електронний обмін документами відбувається швидко, без витрат на папір, друк, кур’єрів; автоматичний пошук за будь-яким запитом прискорює роботу та напряму впливає на продуктивність праці. Електронний документообіг дозволяє значно прискорити цей процес: узгодження деталей та підписання можуть відбутися за декілька годин.

Величезною перевагою є той факт, що електронні документи можна створювати, редагувати, затверджувати, використовувати та зберігати в єдиному електронному інформаційному просторі, уникаючи плутанини та втрати інформації. Також можна регулювати кількість учасників та користувачів, надаючи доступи до системи електронного документообігу. А ще – легка реєстрація вхідної та вихідної інформації, контроль виконання завдань.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Положення про форму та зміст структури власності.

Юридичні особи повинні мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності.

Юридичні особи зобов’язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов’язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Доводимо до відома, що 08 червня 2021 року за № 768/36390 Міністерством юстиції України зареєстровано наказ Міністерства фінансів України від 19 березня 2021 року № 163 «Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності» (далі – Наказ про структуру власності), який опубліковано у газеті «Урядовий кур’єр» 11 червня 2021 року. Наказ про структуру власності набирає чинності через місяць із дня його офіційного опублікування, тобто з 11 липня 2021 року.

Положення про форму та зміст структури власності розроблено відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб –підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію) і Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – Закон) та відображає форму і зміст структури власності.

Структура власності є офіційним документом, який з метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника (далі – КБВ) юридичної особи має в обов’язковому порядку надаватись державному реєстратору.

Структура власності готується в довільній формі та є схематичним зображенням, на якому відображаються всі особи, які прямо чи опосередковано володіють юридичною особою самостійно чи спільно з іншими особами.

У структурі власності потрібно зазначити розмір участі кожного з власників, а також вказати осіб, які незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи. Крім того необхідно зазначати опис здійснення та характер вирішального впливу КБВ на діяльність юридичної особи. Структура власності підписувається керівником юридичної особи.

На схематичному зображенні структури власності заначаються:

v всі особи, які прямо або опосередковано володіють однією юридичною особою самостійно чи спільно з іншими особами (всі учасники юридичної особи та кожної особи у кожному ланцюгу володіння корпоративними правами юридичної особи);

v всі особи, які незалежно від формального володіння мають можливість значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи;

v розмір участі (відсоток корпатативних прав), який належить кожній фізичній та/або юридичній особі, кожному трасту та/або іншому подібному правовому утворенню в іншій юридичній особі, трасті або іншому подібному правовому утворенні.

На схематичному зображенні структури власності щодо кожної:

- фізичної особи – громадянина України – прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер (та за наявності – серію) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон;

- фізичної особи – іноземця або особи без громадянства – прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) англійською мовою та його транслітерація українською мовою, країна громадянства (підданства), а у разі, якщо особа є громадянином (підданим) декількох країн, - всі країни її громадянства (підданства), дата народження. Якщо особа у звітному році була податковим резидентом країни, віддімінної від країни свого громадянства (підданства), або якщо сооба є громадянином (підданим) декількох країн, додатково зазначається країна, податковим резидентом якої була особа у звітному році;

- юридичної особи України – повне найменування відповідно до установчих документів, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

- іноземної юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення – повне найменування англійською мовою та його транслітерація українською мовою, країна заснування (утворення), країна реєстрації довірчого власника (за наявності), місцезнаходження, ідентифікаційний номер (у разі наявності), що нерезидент використовує під час подання податкових декларацій та інших податкових документів до податкових органів у країні, резидентом якої він є.

На схематичному зображенні структури власності щодо кожного КБВ (за наявності) зазначається опис здійснення вирішального впливу КБВ на діяльність юридичної особи (прямий та/або непрямий).

У разі здійснення прямого вирішального впливу зазначається відсоток частки в статутному (складеному) капіталі юридичної особи або відсоток права голосу в юридичній особі (дані надаються у відсотках).

У разі здійснення непрямого вирішального впливу зазначається характер бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу).

Слід зауважити, що у разі звернення заявників до суб’єктів державної реєстрації з питань, пов’язаних з визначенням КБВ, обґрунтування причин відсутності КБВ у юридичної особи, складання схематичного зображення структури власності, рекомендуємо направляти їх до Міністерства фінансів України, як до органу, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Зразки складання схематичного зображення структури власності оприлюднено на офіційному вебсайті Міністерства фінансів України у рубриці «Фінансовий моніторинг» та доступні за посиланням https://mof.gov.ua/uk/samples_of_drawing_up_a_schematic_representation_of_the_ow

nership_structure-517.».

Водночас звертаємо увагу, що всі юридичні особи, щодо яких в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) мають міститися відомості про КБВ та які зареєстровані до набрання чинності Наказом про структуру власності, з дня набрання чинності таким актом протягом трьох місяців мають подати державному реєстратору документи для оновлення в Єдиному державному реєстрі відомостей про КБВ (частина четверта Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону).

Таким чином, у період з 11 липня 2021 року по 10 жовтня 2021 року (включно) необхідно подати державному реєстратору документи, передбачені законом, та здійснити оновлення в Єдиному державному реєстрі відомостей про КБВ.

Відповідно до ст.17-1 Закона України про реєстрацію для підтвердження відомостей про КБВ щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів подаються такі документи:

1) заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника;

2) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства;

3) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент;

4) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

Оновлення в Єдиному державному реєстрі відомостей про КБВ можливо як під час проведення окремої реєстраційної дії відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про реєстрацію, так і при вчиненні інших реєстраційних дій, при вчиненні яких передбачено подання документів для встановлення відомостей про КБВ.

Слід зазначити, що адміністративний збір не буде справлятися у разі подання державному реєстратору інформації про КБВ в обсязі, визначеному Законом про реєстрацію, протягом трьох місяців з дня набрання чинності Наказом про структуру власності.

Разом з тим, у разі одночасного внесення інших змін до відомостей Єдиного державного реєстру про юридичну особу чи закінчення тримісячного строку з дня набрання чинності Наказом про структуру власності, адміністративний збір буде справлятися у розмірі, встановленому статтею 36 Закону про реєстрацію.

Також нагадуємо, що оскільки нормативно-правовий акт, яким затверджено форму та зміст структури власності, був прийнятий у 2021 році, то щорічне підтвердження відомостей про КБВ планується вже в 2022 році.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Про затвердження Порядку здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України.

Земля відіграє важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва та як об'єкт права власності вона є базисом розвитку, умовою економічного прогресу й добробуту людини.

Відповідно до Основного закону України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розташовані в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. До земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії.

Порядок реалізації та набуття у власність землі визначає Земельний кодекс України (далі – ЗК України). Згідно із ст.130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

а) громадяни України;

б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади;

в) територіальні громади;

г) держава.

Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності.

Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Ця норма закону втрачає чинність за умови та з дня схвалення на референдумі рішення, визначеного абз.8 ч.1 ст.130 ЗК України.

Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення юридичними особами, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, може здійснюватися з дня та за умови схвалення такого рішення на референдумі.

За будь-яких умов, у тому числі у разі схвалення на референдумі рішення, визначеного абз.8 ч.1 ст.130 ЗК України, забороняється набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

1) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, - на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), які розташовані ближче 50 кілометрів від державного кордону України (крім державного кордону України, який проходить по морю);

2) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом;

3) особами, які належать або належали до терористичних організацій;

4) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є іноземні держави;

5) юридичними особами, у яких неможливо встановити кінцевого бенефіціарного власника;

6) юридичними особами, кінцеві бенефіціарні власники яких зареєстровані в офшорних зонах, віднесених до переліку офшорних зон, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

7) фізичними та юридичними особами, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно доЗакону України"Про санкції" у вигляді заборони на укладення правочинів з набуття у власність земельних ділянок, а також пов’язаними з ними особами;

8) юридичними особами, створеними за законодавством України, що перебувають під контролем фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих у державах, включених Міжнародною групою з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів. При цьому, якщо громадянину України належить право власності на частку у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи або лише на окремі акції, паї, для цілей ст.130 ЗК України вважається, що такому громадянину, крім земельних ділянок, що належать йому на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею, що дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи, учасником (членом, акціонером) якої він є, помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи.

Порушення вимог ч.ч.1-2 ст.130 ЗК України є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки. Розрахунки, пов’язані із сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, провадяться в безготівковій формі. Не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право. Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності забороняється.

Ринок землі буде запускатися в кілька етапів:

- з 1 липня 2021 року землю зможуть купити тільки фізичні особи, які є громадянами України;

- з 1 січня 2024 року поряд з фізичними особами землю зможуть купувати також юридичні особи, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади, територіальні громади та держава.

З метою недопущення набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення фізичними та юридичними особами, яким відповідно до законодавства заборонено набувати таке право, 16 червня Кабінет Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України» № 637.

Ця постанова набирає чинності одночасно із Законом України від 31 березня 2020 №552-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення”, але не раніше дня її опублікування.

Дія цього Порядку не поширюється на відносини, пов’язані з набуттям права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення територіальною громадою чи державою.

Перевірка відповідності набувача права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України, зокрема стосовно обмежень щодо загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вправі набувати у власність одна особа (далі — перевірка набувача), проводиться нотаріусом.

Перевірка набувача проводиться до посвідчення нотаріусом правочину про відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Перевірка відповідності власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України (далі — перевірка власника), проводиться органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Для цілей цього Порядку загальною площею земельних ділянок сільськогосподарського призначення вважається сумарна площа земельних ділянок, які належать до земель сільськогосподарського призначення відповідно до статті 22 Земельного кодексу України та які перебувають у власності особи (у тому числі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належать юридичній особі, учасником (акціонером, членом) якої є відповідна особа) на момент перевірки набувача або власника.

За результатами перевірки набувача нотаріус складає протокол проведення перевірки набувача (далі — протокол) за встановленою формою.

У протоколі зазначаються:

дата складення та номер протоколу;

назва правочину, за посвідченням якого звернувся набувач;

відомості про набувача, визначені у пункті 5 цього Порядку;

кадастровий номер земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка належить набувачу та/або юридичній особі приватного права, учасником (членом, акціонером) якої є набувач, за відомостями Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань;

відомості про відповідність чи невідповідність набувача вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України;

інформація про зупинення дії, спрямованої на набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

власне ім’я, прізвище нотаріуса, що провів перевірку набувача.

Протокол підписується нотаріусом та скріплюється його печаткою.

Протокол виготовляється не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а другий передається набувачу.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Порядок проведення земельних торгів.

Відповідно до ст.14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно із ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як визначено ст.135 ЗК України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов’язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються:

а) продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

б) продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення всіх форм власності;

в) продаж земельних ділянок, прав емфітевзису, суперфіцію на них державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, передача їх у користування, продаж прав емфітевзису, суперфіцію на них, крім випадку вказаного вище, можуть здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельних ділянок.

Земельні торги проводяться у формі електронного аукціону в режимі реального часу в мережі Інтернет, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з переможцем земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу ціну за придбання прав емфітевзису, суперфіцію, або найвищий розмір орендної плати, зафіксовані під час проведення земельних торгів.

Земельні торги проводяться в електронній торговій системі, що перебуває у державній власності. Порядок функціонування та адміністрування електронної торгової системи затверджує Кабінет Міністрів України.

Протокол про результати земельних торгів та договір, що укладається за результатами проведення земельних торгів (крім договору купівлі-продажу земельної ділянки), підписуються за допомогою кваліфікованого електронного підпису з урахуванням вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Організатором земельних торгів є:

Ø у разі продажу земельної ділянки - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України;

Ø у разі укладення договору оренди земельної ділянки - особа, яка відповідно до закону може виступати орендодавцем такої земельної ділянки;

Ø у разі укладення договору суперфіцію або емфітевзису - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, або особа, якій належить право емфітевзису, суперфіцію;

Ø у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", - державний, приватний виконавець.

Для проведення земельних торгів організатор земельних торгів укладає з оператором електронного майданчика, підключеного до електронної торгової системи, договір про організацію та проведення земельних торгів.

Організатор земельних торгів з продажу земельної ділянки зобов’язаний письмово повідомити про проведення таких торгів суб’єкта переважного права на її купівлю не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня проведення земельних торгів. Справжність підпису на повідомленні засвідчується нотаріально.

Суб’єкт переважного права має переважне право на придбання земельної ділянки у власність у разі її продажу, за умови, що він сплачує ціну, за якою продається така земельна ділянка, а в разі продажу через електронний аукціон - за умови, що він виконав вимоги до учасника земельних торгів та погоджується на сплату рівної цінової пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. Для реалізації переважного права орендар або інший суб’єкт переважного права надає згоду сплатити ціну продажу лота, що є рівною ціновій пропозиції учасника, який подав найвищу цінову пропозицію за лот. У разі відмови сплатити таку ціну продажу лота він може надати попередню згоду сплатити ціну продажу лота, що є рівною ціновій пропозиції учасника з наступною за величиною ціновою пропозицією.

Вважається, що суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права купівлі земельної ділянки на відповідних земельних торгах:

ü якщо не виконав вимоги, встановлені абз.2 ч.3 ст.135 ЗК України;

ü якщо не виконав або не відповідає визначеним ЗК України вимогам до учасників аукціону;

ü у разі настання щодо нього випадку, встановленого ч.17 ст.137 ЗК України.

Технічні вимоги до реалізації переважного права купівлі земельної ділянки у власність у разі продажу її через електронний аукціон встановлює Кабінет Міністрів України.

Земельні торги проводяться відповідно до договору між організатором земельних торгів та оператором електронного майданчика. Розмір, порядок сплати та повернення винагороди, що сплачується переможцем земельних торгів оператору електронного майданчика, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Реєстраційний внесок за лотом встановлюється у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на 1 січня року, в якому оприлюднюється оголошення про проведення земельних торгів. Гарантійний внесок становить 30 відсотків стартової ціни продажу земельної ділянки чи прав емфітевзису, суперфіцію або 30 відсотків стартового розміру річної орендної плати, але не може бути більше 2500 прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб законом про Державний бюджет України на 1 січня року, в якому проводяться земельні торги.

Умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, прав суперфіцію, емфітевзису, договорів оренди землі, суперфіцію, емфітевзису.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї. Площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності, права оренди, емфітевзису якої виставляються на земельні торги, не може перевищувати 20 гектарів. Ціною лота на земельних торгах є ціна продажу земельної ділянки, прав емфітевзису, суперфіцію та розмір орендної плати за користування земельною ділянкою.

Земельні торги проводяться не раніше 30 днів та не пізніше 45 днів з дня оприлюднення оголошення про проведення земельних торгів.

Особа, яка бажає взяти участь у земельних торгах, подає через особистий кабінет в електронній торговій системі:

а) заяву про участь у земельних торгах, підписану кваліфікованим електронним підписом;

б) для юридичної особи - копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або копію документа про реєстрацію у державі її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо), засвідчену згідно із законодавством держави його видачі, перекладену українською мовою (для юридичної особи - нерезидента), інформацію про державу, в якій зареєстровані або мають постійне місце проживання засновники (учасники) юридичної особи, у статутному (складеному) капіталі якої є частка іноземного капіталу, інформацію про кінцевого бенефіціарного власника. Якщо особа не має кінцевого бенефіціарного власника, зазначається інформація про відсутність кінцевого бенефіціарного власника і про причину його відсутності;

- для громадянина України, фізичної особи - підприємця - копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків;

- для іноземних громадян та осіб без громадянства - інформацію про прізвище, власне ім’я та по батькові (за наявності), громадянство (підданство) іншої держави, постійне місце проживання в державі, громадянином (підданим) якої є особа, копію документа, що посвідчує особу. Копії зазначених документів засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, яка бажає взяти участь у торгах;

в) документи, що підтверджують сплату реєстраційного та гарантійного внесків (копії розрахункових документів, виписки з рахунків), а в разі проведення земельних торгів з продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення - документи, що підтверджують сплату таких платежів з рахунку особи, яка бажає взяти участь у торгах, відкритого в українському або іноземному банку (крім банків держав, внесених FATF до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом).

Заява про участь у земельних торгах та додані до неї документи учасника можуть бути подані до закінчення кінцевого строку подання заяв про участь у земельних торгах, встановленого електронною торговою системою автоматично упродовж дня, що передує дню проведення земельних торгів, з урахуванням вимог, визначених Кабінетом Міністрів України.

Земельні торги проводяться за наявності не менше двох зареєстрованих учасників, крім випадків, встановлених абзацом третім частини п’ятої статті 138 ЗК України.

Земельні торги проводяться за процедурою визначення переможця, під час якої учасники мають можливість поетапного збільшення своїх цінових пропозицій протягом трьох раундів торгів. Учасник протягом одного раунду торгів може один раз підвищити свою цінову пропозицію не менше, ніж на розмір мінімального кроку торгів (зробити крок торгів). Розмір мінімального кроку торгів становить 1 відсоток стартової ціни лота. Розмір максимального кроку торгів не обмежується.

Протокол про результати земельних торгів формується та оприлюднюється електронною торговою системою автоматично в день завершення торгів в електронній формі. Протокол про результати земельних торгів та договір за результатами проведення земельних торгів (крім договору купівлі-продажу земельної ділянки) підписуються організатором та переможцем торгів шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Переможець земельних торгів підписує протокол про результати земельних торгів протягом трьох робочих днів з дня, наступного за днем його формування електронною торговою системою. Організатор земельних торгів підписує протокол про результати земельних торгів протягом шести робочих днів з дня, наступного за днем його формування електронною торговою системою.

На вимогу переможця торгів протокол про результати земельних торгів та/або договір за результатами проведення земельних торгів, укладені шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів організатором та переможцем торгів, можуть бути підписані також у паперовій формі.

Протокол про результати земельних торгів є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, прав емфітевзису, суперфіцію, договорів оренди землі, емфітевзису, суперфіцію. Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в паперовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір за результатами проведення земельних торгів укладається між організатором та переможцем земельних торгів протягом 20 робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу про результати земельних торгів.

Право на земельну ділянку, набуте за результатами проведення земельних торгів, виникає з дня державної реєстрації такого права в порядку, встановленому законом.

На підставі ст.138 ЗК України земельні торги за лотом вважаються такими, що відбулися, після сплати переможцем торгів ціни продажу земельної ділянки або відповідної плати за користування земельною ділянкою та сплати витрат на підготовку лота до продажу.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Механізм дії кваліфікованих електронних довірчих послуг.

На сьогодні одним із пріоритетів України є розвиток інформаційного суспільства. На виконання даної національної стратегії українським парламентом та урядом приймаються відповідні нормативно-праові акти. Відносини, пов’язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України "Про інформацію", «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про державну таємницю", "Про телекомунікації", "Про обов’язковий примірник документів", "Про Національний архівний фонд та архівні установи", Порядком використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності, затвердженним постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 №749, а також іншими нормативно-правовими актами, Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 №55.

Формою організації дії кваліфікованих електронних довірчих послуг є кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, правове регулювання яких здійснюється відповідно до норм Закону України «Про електронні довірчі послуги» (далі – Закон).

Відповідно до ст.23 Закону під час надання кваліфікованих електронних довірчих послуг використовуються кваліфіковані сертифікати електронного підпису, кваліфіковані сертифікати електронної печатки та кваліфіковані сертифікати автентифікації веб-сайту.

Кваліфіковані сертифікати відкритих ключів обов’язково повинні містити:

1) позначку, що сертифікат відкритого ключа виданий як кваліфікований сертифікат відкритого ключа;

2) позначку, що сертифікат відкритого ключа виданий в Україні;

3) ідентифікаційні дані, які однозначно визначають кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, засвідчувальний центр або центральний засвідчувальний орган, які видали кваліфікований сертифікат відкритого ключа (далі - суб’єкти, які видали сертифікат), у тому числі обов’язково:

- для юридичної особи: найменування та код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, за якими здійснено її державну реєстрацію;

- для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), за якими здійснено її державну реєстрацію;

4) ідентифікаційні дані, які однозначно визначають користувача електронних довірчих послуг, у тому числі обов’язково:

- прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) підписувача та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта) або;

- найменування або прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) створювача електронної печатки та код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, за якими здійснено його державну реєстрацію, або унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний податковий орган та мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта);

5) місцезнаходження юридичної особи, якій видано кваліфікований сертифікат відкритого ключа;

6) значення відкритого ключа, який відповідає особистому ключу;

7) відомості про початок та закінчення строку дії кваліфікованого сертифіката відкритого ключа;

8) серійний номер кваліфікованого сертифіката відкритого ключа, унікальний для суб’єкта, який видав сертифікат;

9) кваліфікований електронний підпис або кваліфіковану електронну печатку, створені суб’єктом, який видав сертифікат;

10) відомості щодо розміщення у вільному доступі кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів суб’єкта, який видав сертифікат;

11) відомості щодо розміщення інформації, необхідної для отримання кваліфікованої електронної довірчої послуги формування, перевірки та підтвердження чинності кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів;

12) відомості про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки (для кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки);

13) відомості про обмеження використання кваліфікованого електронного підпису чи печатки (для кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки);

14) ім’я (імена) домену, що належить фізичній або юридичній особі, якій видано сертифікат відкритого ключа (для кваліфікованого сертифіката автентифікації веб-сайту).

Кваліфіковані сертифікати відкритих ключів можуть містити інші ідентифікаційні дані фізичних або юридичних осіб, необов’язкові додаткові спеціальні атрибути, визначені у стандартах для кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів. Ці атрибути не повинні впливати на інтероперабельність і визнання кваліфікованих електронних підписів.

Обов’язкові вимоги до кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів, а також порядок перевірки їх дотримання встановлюються Вимогами у сфері електронних довірчих послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2018 № 992.

Правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, коли під час його вчинення використовувався кваліфікований електронний підпис чи печатка, кваліфікований сертифікат якого/якої не містить відомостей, передбачених ч.2 ст.23 Закону, або містить недостовірні відомості.

Застосування кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів відбувається протягом певного періоду. На підставі ст.24 Закону кваліфікований сертифікат відкритого ключа вважається чинним у разі, якщо на момент перевірки чинності:

Ø строк дії, зазначений у кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, не закінчився;

Ø суб’єктом, який видав сертифікат, статус кваліфікованого сертифіката відкритого ключа не змінено на скасований або блокований з підстав, визначених вказаним Законом;

Ø за попередніми двома ознаками був чинним кваліфікований сертифікат відкритого ключа суб’єкта, який видав сертифікат.

Суб’єкти, які видають сертифікати відкритих ключів, не повинні видавати кваліфіковані сертифікати відкритих ключів із строком дії, що перевищує строк дії їх власних кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів.

Інформація про статус кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів надається суб’єктами, що видали сертифікати, засобами їх інформаційно-телекомунікаційної системи цілодобово. Доступ до кваліфікованих сертифікатів відкритих ключів надається суб’єктами, що видали сертифікати, з урахуванням вимог законодавства у сфері захисту персональних даних.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Порядок роботи з електронними документами.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі – Закон) електронним документом визнається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для пересилання.

Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

Згідно із ст.11 Закону електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб’єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

На підставі ст.13 Закону суб’єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.

У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб’єкти електронного документообігу повинні вживати заходів щодо дублювання документів на кількох електронних носіях інформації та здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку обліку та копіювання документів, встановленого законодавством. Якщо неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні електронного документа з електронного носія інформації обов’язково здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

При зберіганні електронних документів обов’язкове додержання таких вимог:

1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;

2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;

3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

Суб’єкти електронного документообігу можуть забезпечувати додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом використання послуг посередника, у тому числі архівної установи, якщо така установа додержується вимог вказаного вище Закону.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин.

27.05.2021 набрала чинності переважна більшість норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX (далі – Закон № 1423-IX).

Метою і основним завданням Закону № 1423-IX є реформування системи управління у сфері земельних відносин та зняття штучних обмежень господарської діяльності для спрощення доступу до земельних ресурсів населення та бізнесу, скасування зайвих дозволів та дублювання процедур перевірки документації із землеустрою; запровадження незалежного контролю документації із землеустрою через громадську експертизу або рецензування; надання відомостей документації із землеустрою статусу публічних, відкритих та загальнодоступних даних; інтеграція та уніфікація землевпорядної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; запровадження страхування професійної відповідальності виконавців робіт із землеустрою як альтернативи державному контролю; зменшення вартості робіт та тривалості часу, що витрачається на виконання процедур, пов’язаних з проведенням землеустрою; зменшення ризиків хабарництва та корупції.

Найбільш важливими положеннями Закону№ 1423-IX є наступні норми:

Ø передання земель державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) до комунальної власності сільських, селищних, міських рад;

Ø надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо затвердження планів детального планування території за межами населених пунктів;

Ø скасування інституту державної експертизи землевпорядної документації;

Ø прийняття рішень щодо здійснення виконавчим органом сільської, селищної, міської ради державного контролю за використанням та охороною земель;

Ø передання до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст організації та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності;

Ø цифровізація документації із землеустрою. Відтепер документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації та важливими є також й деякі інші положення зазначеного Закону.

Законом № 1423-IX внесено зміни до Земельного кодексу України (далі – ЗК України), відтепер законодавством передбачено переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, дана норма права набере чинності з 01.07.2021 року.

Відповідно до ст.130-1 ЗК України переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб’єкта першої черги або відмови суб’єкта першої черги від реалізації такого права.

У разі якщо відповідно до закону особа, зазначена у пунктах "а" і "б" ч.1 ст.130-1 ЗК України, не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вона може в порядку, визначеному частиною п’ятою цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем.

За наявності переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення її власник зобов’язаний не пізніш як за два місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається у вище визначений строк нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, разом з проектом такого договору. Нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення першої черги встановлюються шляхом отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. У разі якщо в такому витягу відсутня інформація про наданий відповідний спеціальний дозвіл на користування надрами, вважається, що власник такого дозволу не має переважного права купівлі такої земельної ділянки.

Суб’єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який бажає скористатися таким переважним правом, зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, який виявив бажання скористатися таким правом, цінним листом з описом вкладень та повідомлення про вручення.

У разі якщо протягом місяця з дня, коли суб’єкт переважного права був належним чином повідомлений нотаріусом про намір щодо продажу земельної ділянки, такий суб’єкт не повідомив належним чином нотаріуса про своє бажання скористатися переважним правом або відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, або не з’явився для укладення такого договору у день і час, призначені нотаріусом (за умови отримання повідомлення про вручення суб’єкту переважного права повідомлення про призначення дати та часу укладення договору купівлі-продажу або повідомлення про відмову від отримання такого повідомлення або якщо повідомлення повернуто нотаріусу у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання), вважається, що такий суб’єкт переважного права відмовився від свого переважного права.

У разі зміни власником земельної ділянки ціни та інших умов договору купівлі-продажу вище передбачена процедура здійснюється повторно.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб’єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.

Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб’єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.

Про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення особа, яка передає переважне право, зобов’язана письмово повідомити власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права. Повідомлення здійснюється цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.

У разі якщо після повідомлення нотаріусом суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення про намір власника щодо її продажу суб’єкт переважного права передав таке право іншій особі, суб’єкт переважного права зобов’язаний повідомити особу, якій таке право передане, про такий намір.

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб’єктом іншій особі лише один раз.

Вимоги ст. 130-1 не поширюються на випадки продажу співвласнику земельної ділянки окремої частки у праві власності на таку земельну ділянку іншому її співвласнику.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також зазнав відповідних змін.Так, п.3 ч.1 ст.2доповнено абзацом дев’ятим такого змісту:

"суб’єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який передав таке право іншій особі, – у разі державної реєстрації переходу переважного права на купівлю земельної ділянки". Даний абзац розширює поняття заявника.

Крімцього, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" доповнено статтею 314, яка регулює особливості проведення реєстраційних дій, пов’язаних із реалізацією переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

У разі державної реєстрації наміру власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, щодо якої встановлене переважне право її купівлі, продати її особі, яка не є суб’єктом такого переважного права, державний реєстратор невідкладно після здійснення державної реєстрації письмово повідомляє про таку реєстрацію суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки.

У разі державної реєстрації переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, переданого іншій особі, державний реєстратор невідкладно після здійснення державної реєстрації письмово повідомляє про таку реєстрацію власника земельної ділянки.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Новели законодавства щодо отримання відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях.

25.05.2021 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження експериментального проекту щодо отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях, та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 28.04.2021 № 509 ( далі – Постанова № 509).

Постанова набрала чинності з дня її опублікування, тобто 25 травня 2021 року, крім абзаців восьмого, дев’ятого, дванадцятого, тринадцятого підпункту 3, підпункту 11, абзаців другого – четвертого підпункту 13, підпункту 15, абзаців десятого, одинадцятого підпункту 16 пункту 2, абзаців п’ятдесят дев’ятого, шістдесят другого, шістдесят четвертого, шістдесят п’ятого, шістдесят восьмого – вісімдесятого, вісімдесят восьмого – дев’яносто першого, дев’яносто дев’ятого – сто двадцять шостого підпункту 1 пункту 3 змін, затверджених постановою, які набирають чинності через 6 місяців з дня опублікування постанови, тобто 25 листопада 2021 року.

Протягом 2021 - 2023 років запроваджено експериментальний проект щодо отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях у зв'язку із здійсненням ними до 1 січня 2013 р. повноважень щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (далі - експериментальний проект).

Постановою № 509 затверджено Порядок отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях (далі – Порядок).

Порядок визначає механізм отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно в електронній формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях у зв’язку із здійсненням ними до 1 січня 2013 р. повноважень щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” за допомогою Державного реєстру прав формує запит в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису та обов’язковим відображенням ідентифікатора нерухомого майна, який складається з назви адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим, область, мм. Київ та Севастополь), району, населеного пункту або селищної чи сільської ради, іменованого об’єкта (у разі наявності), назви вулиці (проспекту, бульвару, площі, провулку тощо), номера об’єкта нерухомого майна (будинку, будівлі, споруди тощо), номера корпусу та/або номера окремої частини об’єкта нерухомого майна (квартири, приміщення тощо) та обирає адресата - підприємство бюро технічної інвентаризації, що відповідно до відомостей, відображених у реєстраційному написі або реєстраційному посвідченні, здійснювало державну реєстрацію права власності на таке нерухоме майно.

У запиті також зазначається номер реєстрової книги та реєстровий номер, якщо наявні відомості, що дають можливість їх чітко ідентифікувати.

За допомогою Державного реєстру прав уповноважена особа підприємства бюро технічної інвентаризації отримує повідомлення про надходження запиту від державного реєстратора та у строки, визначені Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (ст.19 вказаного Закону України), формує в електронній формі:

1) форму відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (далі - форма про власність);

2) форму про відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Форма про власність формується виключно на підставі відомостей реєстрових книг та інвентаризаційної справи і обов’язково повинна містити відомості про:

ü реєстровий номер та дату реєстрації;

ü відомості щодо власника, у тому числі відомості про частку, що належить кожному співвласнику;

ü відомості щодо правовстановлювального документа.

У разі відсутності у відомостях реєстрових книг відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно уповноважена особа підприємства бюро технічної інвентаризації формує форму про відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Визначені форми із накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи підприємства бюро технічної інвентаризації передаються за допомогою Державного реєстру прав державному реєстратору, що сформував запит.

Державним реєстром прав забезпечується збереження та відтворення запитів державних реєстраторів, форм про власність, форм про відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно, сформованих відповідно до вказанного Порядку, а також здійснюється інформування державних реєстраторів, уповноважених осіб підприємств бюро технічної інвентаризації про надходження відповідних документів в електронній формі та контроль за строками опрацювання запитів державних реєстраторів.

Доступ уповноважених осіб підприємств бюро технічної інвентаризації до Державного реєстру прав для цілей, визначених Порядком, забезпечується безоплатно відповідно до Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Мін’юсту від 15 грудня 2015 р. № 2586/5 - в редакції наказу Мін’юсту від 3 лютого 2020 р. № 340/5.

Технічним адміністратором Державного реєстру прав забезпечується надання уповноваженим особам підприємств бюро технічної інвентаризації доступу до зазначеного Реєстру виключно для цілей, передбачених цим Порядком, без права доступу до відомостей, що містяться в Державному реєстрі прав, та можливості проведення реєстраційних дій.

Постановою № 509 внесено зміни до таких нормативно-правових актів:

Ø Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 №830;

Ø Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.10. 2011 № 1141;

Ø Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Алгоритм внесення відомостей про продовження або припинення дії договору оренди землі у нові поля Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16 січня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 5 грудня 2019 року № 340-IX (далі – Закон № 340-IX). Зазначеним законом запроваджено низку антирейдерських заходів та встановлено дієві запобіжні заходи щодо захисту майнових прав власників і користувачів земельних ділянок з метою запобігання протиправному поглинанню і захопленню підприємств в аграрному секторі економіки.

Зазнали змін відносини державної реєстрації права оренди на земельну ділянку. Оскільки обов’язковими атрибутами відомостей про право оренди буде дата укладення договору, строк дії договору та ознака його пролонгації чи не пролонгації. За таких умов, у разі наявності ознак пролонгації в Державному реєстрі прав, коли настане дата закінчення строку дії договору програмні засоби ведення цього реєстру автоматично продовжать строк дії такого речового права.

Нагадуємо, що Законом № 340-IX Земельний кодекс України доповнено статтею 126-1, якою передбачено, що договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.

Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру прав заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.

У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Наголошуємо, що правила статті 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Договори оренди (сервітуту, емфітевзису, суперфіцію) земель приватної власності, укладені з 16 липня 2020 року, поновлюються автоматично на той самий строк і на тих самих умовах лише в тому випадку, якщо в договорі міститься норма про таке автоматичне поновлення. Інших додаткових дій (укладання додаткових угод) від сторін договору не вимагається.

Договори оренди (сервітуту, емфітевзису, суперфіцію) земель державної та комунальної власності, укладені з 16 липня 2020 року, автоматично поновлюватимуться лише в тому випадку, якщо на них знаходиться нерухоме майно, що перебуває у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою. Тобто для поновлення договорів, на яких немає нерухомого майна, потрібне рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які розпоряджаються землями.

Поновлення договорів оренди землі, укладених до 16 липня 2020 року, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення. Однак у разі їх продовження (укладення на новий строк) договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташоване нерухоме майно, повинні містити положення про поновлення договору та про переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, визначені чинним законодавством.

Договори оренди землі, які укладаються після 16 липня 2020 року, обов'язково повинні містити інформацію не лише про строк дії договору, але йдату його укладення.

Для застосування механізмів продовження або припинення дії договору до Державного реєстру прав необхідно внести відповідні відомості у нові поля Державного реєстру прав.

В програмному забезпеченні Державного реєстру прав внесення значення до поля «Автоматичне продовження дії договору» до запису, зокрема про право оренди земельної ділянки, здійснюється шляхом виконання операції «Реєстрація змін». Заповнити зазначене поле можливо за допомогою вибору значення із комбосписку «так» або «ні»:

Ø обравши значення «так» – після спливу дати, зазначеної в полі «Дата закінчення дії», за допомогою програмних засобів реєстру буде проведено операцію продовження дії договору на той самий строк, що вказаний у записі. Відповідно значення поля «Дата закінчення дії» буде перераховано та оновлено. В блоці «операції та дії» запису про інше речове право зазначена операція буде відображена як «Автоматична пролонгація»;

Ø обравши значення «ні» – після спливу дати, зазначеної в полі «Дата закінчення дії», за допомогою програмних засобів реєстру буде проведено операцію припинення дії договору. Запис про інше речове право буде автоматично переведено в стан «припинено». В блоці «операції та дії» запису про інше речове право зазначена операція буде відображена як «Автоматичне припинення».

При цьому звертаємо увагу що, якщо інше речове право було внесено до Державного реєстру прав до реалізації відповідного функціоналу (до 11 вересня 2020 року), тобто інформація була внесена у старі поля, то продовження та припинення дії договору програмними засобами ведення Державного реєстру прав не відбудеться.

Для продовження та припинення дії договору до Державного реєстру прав необхідно внести інформацію про строк дії договору/дату укладення договору (після 2013 року)/дату державної реєстрації (до 2013 року) у нові поля.

Тобто, варто підкреслити, що на проведення автоматичного припинення запису про інше речове право впливає не строк розгляду (реєстрації) поданої заявником заяви, а саме значення поля «Дата закінчення дії» та наявність/ відсутність ознаки «Автоматичне продовження дії договору».

На сьогодні до реалізації в Державному реєстрі прав форми заяви типу «Про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору», встановлення значення «ні» у полі «Автоматичне продовження дії договору» запису про інше речове право, можливе, зокрема за заявами типу :

• «Заява про державну реєстрацію іншого речового права»
• «Заява про внесення змін».

Якщо інше речове право було зареєстровано до оновлення програмного забезпечення, тобто інформація була внесена у старі поля Державного реєстру прав, то програмними засобами реєстру не відбуватиметься продовження чи припинення дії договору.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Головні аспекти передачі реєстраційних справабо документів для долучення до реєстраційної справи у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, урегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Положенням статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» встановлено, що реєстраційна справа формується в паперовій та електронній формі після внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця і державну реєстрацію включення відомостей про юридичну особу та фізичну особу – підприємця.

Реєстраційна справа має реєстраційний номер, що присвоюється при внесенні до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця і державну реєстрацію включення відомостей про юридичну особу та фізичну особу – підприємця.

Реєстраційна справа в паперовій формі зберігається у суб’єкта державної реєстрації за місцезнаходженням юридичної особи, громадського формування, фізичної особи - підприємця, а саме - у виконавчих органах міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київській, Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях.

Суб’єкт державної реєстрації, який провів реєстраційну дію, протягом трьох робочих днів з дня її проведення надсилає документи, подані для проведення реєстрації, відповідному суб’єкту державної реєстрації, уповноваженому зберігати реєстраційні справи.

Загальні засади формування та зберігання реєстраційних справ у паперовій формі у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, права і обов’язки суб’єктів, що забезпечують зберігання реєстраційних справ, врегульовано Порядком формування та зберігання реєстраційних справ, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 № 3267/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.11.2016 за № 1499/29629 (далі – Порядок).

Згідно пп. 2 п. 1 розділу VII Порядку підставою для передачі реєстраційної справи між суб’єктами, що забезпечують зберігання реєстраційних справ у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, є:

реєстраційна дія, проведена державним реєстратором, що пов'язана зі зміною місцезнаходження юридичної особи, громадського формування або фізичної особи - підприємця, якщо нове місцезнаходження розташоване на території іншої адміністративно-територіальної одиниці;

рішення органу, який наділений відповідними повноваженнями, про утворення, зміну меж або ліквідацію адміністративно-територіальної одиниці.

За наявності підстави, передбаченої п. 1 цього розділу Порядку, передача реєстраційної справи до іншого суб’єкта, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, здійснюється посадовою особою із зберігання реєстраційних справ протягом десяти робочих днів з дати настання визначеної події поштовим відправленням за описом разом з актом приймання-передавання реєстраційної справи на зберігання або нарочно за актом приймання-передавання реєстраційної справи на зберігання. Акт приймання-передавання реєстраційної справи на зберігання складається у двох примірниках, по одному для посадових осіб із зберігання реєстраційних справ.

У разі коли передача реєстраційної справи до іншого суб’єкта, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, відбувається з підстави, передбаченої абз. другим пп. 2 п.1 цього розділу, така передача здійснюється протягом десяти робочих днів з дати надходження до суб’єкта, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, документів, поданих для проведення державної реєстрації, пов'язаної зі зміною місцезнаходження юридичної особи, громадського формування або фізичної особи - підприємця, від державного реєстратора, нотаріуса чи уповноваженої особи фронт-офісу, що забезпечував прийняття, зберігання та видачу документів, поданих для державної реєстрації.

Посадова особа із зберігання реєстраційних справ, яка передає реєстраційну справу, у день відправлення реєстраційної справи знімає її з обліку, а посадова особа із зберігання реєстраційних справ, яка отримує реєстраційну справу, у день отримання реєстраційної справи поштою або нарочно приймає її на облік у журналі обліку надходження (вибуття) реєстраційних справ, а також за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, Єдиного державного реєстру.

Посадова особа із зберігання реєстраційних справ зобов'язана протягом п’яти робочих днів з дати отримання реєстраційної справи надіслати посадовій особі із зберігання реєстраційних справ, яка зняла з обліку реєстраційну справу, один примірник акта приймання-передавання реєстраційної справи на зберігання. Другий примірник акта приймання-передавання реєстраційної справи на зберігання долучається до відповідної реєстраційної справи. У разі направлення одним актом кількох реєстраційних справ виготовляється необхідна кількість копій такого акта.

У разі відсутності у Державному реєстрі прав, Єдиному державному реєстрі відомостей про взяття на облік реєстраційної справи за новим місцезнаходженням протягом тридцяти календарних днів з дня її поштового відправлення посадова особа із зберігання реєстраційних справ, яка надсилала реєстраційну справу, вживає заходів з її розшуку.

Організація зберігання реєстраційних справ покладається на керівника суб’єкта, що забезпечує зберігання реєстраційних справ.

Крім того, відповідно до п.6 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться документи велектронній формі, подані для державної реєстрації.

Вимоги до найменування юридичної особи або відокремленого підрозділу

Вимоги до найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу визначаються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки» від 05.03.2012 № 368/5.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено:

найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини) та назву;

Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.

Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформаціюпро мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та інші відомості згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установленими Цивільним, Господарським кодексами України та законами України.

Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування.

Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи (крім органів місцевого самоврядування).

У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:

повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, або історичні державні найменування, перелік яких установлює Кабінет Міністрів України, - у найменуваннях юридичних осіб приватного права;

символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, заборона використання яких встановлена Законом України «Про засудження комуністичного та націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»: терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких передбачена законами України.

Найменування відокремленого підрозділу повинно містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво» тощо) та вказували па належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.

Найменування громадського об’єднання складається з двох частин - загальної та власної назв. У загальній назві зазначається організаційно-правова форма громадського об’єднання («громадська організація», «громадська спілка»).

Власна назва громадського об’єднання не може містити слова «державний», «комунальний» та похідні від них. Власна назва громадського об’єднання має містити інформацію про статус громадського об’єднання («дитяче», «молодіжне», «всеукраїнське») та може містити інформацію про його вид («екологічне», «правозахисне» тощо). Власна назва громадського об’єднання може містити ім’я (псевдонім) фізичної особи за умови попередньої письмової згоди цієї особи або її спадкоємців, засвідченої в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законом.

23.04.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»

Закон спрямований на захист та відновлення платоспроможності позичальників (фізичних осіб), які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, шляхом їх реструктуризації.

Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення»Закону «Про споживче кредитування»доповнено пунктом 7, відповідно до якогообов'язковій реструктуризації на вимогу позичальника підлягають зобов'язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті(незалежно від дати укладення договору), які відповідають таким критеріям:

1. Зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

Ø наявності станом на день набрання чинності Законом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника;

Ø відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації.

2. Виконання зобов'язань за договором забезпечено предметом іпотекизгідно зі статтею 5Закону «Про іпотеку»у вигляді майна, віднесеного до об'єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об'єкта незавершеного житлового будівництва, або майновихправ на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121Земельного кодексу.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі);

у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об’єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі);

предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі);

предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі);

предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у донецькій та луганській областях, автономній республіці крим та місті севастополі).

Відповідно до пункту 3 Закону реструктуризація зобов’язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов’язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Також, відповідно до пункту 4 Закону у заяві про проведення реструктуризації зазначаються:

Ø прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) позичальника;

Ø найменування кредитодавця (повне або скорочене);

Ø інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов’язання, щодо реструктуризації яких подається заява;

Ø інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов’язки позичальника);

Ø інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов’язки позичальника) на дату підписання заяви об’єкти нерухомого майна, віднесені до об’єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об’єкт нерухомого майна та його адреса);

Ø інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об’єкти нерухомого майна, віднесені до об’єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об’єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя;

Ø документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім’ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім’ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім’ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Отримання копій документів із реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у паперовій формі.

Порядком надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 10.06.2016 № 1657/5 (далі – Порядок), встановлено, що документи, які містяться в реєстраційній справі, у паперовій формі надаються за запитом про надання документів, що містяться в реєстраційній справі відповідної юридичної особи, фізичної особи - підприємця, заявника, шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, утвореного при суб’єкті державної реєстрації, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі – Закон про реєстрацію) уповноважений зберігати реєстраційні справи у паперовій формі.

Частиною 3 статті 29 Закону про реєстрацію передбачено, що реєстраційна справа в паперовій формі зберігається у суб’єкта державної реєстрації за місцезнаходженням юридичної особи, громадського формування, фізичної особи – підприємця, зокрема, щодо юридичної особи (крім громадського формування та релігійної організації) та фізичної особи - підприємця - у виконавчих органах міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київській, Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях.

Таким чином, з метою отримання копій документів, що містяться в реєстраційній справі у паперовій формі, необхідно звернутися до відповідного суб’єкта державної реєстрації уповноваженого зберігати реєстраційні справи у паперовій формі з запитом встановленої форми та доданим до нього документом, що підтверджує внесення плати за надання документа в паперовій формі, що міститься у реєстраційній справі. Плата справляється за кожен отриманий документ.

У паперовій формі надаються:

- виписка з Єдиного державного реєстру для проставлення апостиля, яка надається державним реєстратором територіального органу Міністерства юстиції України, на аркушах формату А4 (210 х 297 міліметрів) без використання спеціальних бланків з проставлянням підпису та печатки державного реєстратора;

- виписка з Єдиного державного реєстру за результатом проведеної державної реєстрації, яка надається державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – державний реєстратор) на аркушах формату А4 (210 х 297 міліметрів) без використання спеціальних бланків з проставлянням підпису та печатки державного реєстратора або печатки, визначеної Законом України «Про нотаріат» (у випадку якщо державним реєстратором є нотаріус);

- витяг з Єдиного державного реєстру, який надається державним реєстратором (крім державного реєстратора Міністерства юстиції України або його територіального органу), уповноваженою особою центру надання адміністративних послуг, нотаріусом, на аркушах формату А4 (210 х 297 міліметрів) без використання спеціальних бланків та без проставляння підпису і печатки;

- документи, що містяться в реєстраційній справі відповідної юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної, фізичної особи - підприємця (далі - реєстраційна справа), які надаються державним реєстратором суб’єкта державної реєстрації, що відповідно до закону уповноважений зберігати реєстраційні справи у паперовій формі, шляхом виготовлення копій таких документів з проставлянням підпису та печатки державного реєстратора на кожній сторінці.

Додатково повідомляємо, що частиною 4 статті 36 Закону про реєстрацію визначено, що за надання відомостей з Єдиного державного реєстру, а саме за надання документа в паперовій формі, що міститься в реєстраційній справі, справляється плата 0,07 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Кількість документів, щодо яких подається запит, не обмежується.

За результатом розгляду запиту щодо надання документів, що містяться в реєстраційній справі, державний реєстратор виготовляє копії таких документів для надання їх заявнику.

Документи, що містяться в реєстраційній справі, у паперовій формі, надаються протягом 24 годин після надходження запиту, крім вихідних та святкових днів.

Про отримання копій документів, що містяться в реєстраційній справі, заявник робить відмітку на відповідному запиті з проставлянням власного підпису та дати отримання.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ АДВОКАТАМИ ІНФОРМАЦІЇ З ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО.

Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон).

Відповідно до п.2, п.7 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI професійними правами адвоката є представлення і захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами та збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитування, отримання і вилучення речей, документів, їх копії, ознайомлення з ними та опитування осіб за їх згодою.

Під час здійснення адвокатом своєї професійної діяльності можуть виникати випадки, коли є необхідність отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Умови, підстави, процедуру надання адвокатам інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав, Реєстр) визначено, зокрема, статтею 32 Закону та Порядком доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами) (далі – Порядок).

Частина третя статті 32 Закону, зокрема, встановлює, що для адвокатів інформація з Державного реєстру прав у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб’єктом права чи за об’єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису.

Відповідно до пункту 3 Порядку доступ адвокатів до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Державного реєстру прав – Державним підприємством «Національні інформаційні системи» (далі – ДП «НАІС»), текст якого розміщений на офіційному вебсайті ДП «НАІС» (https://nais.gov.ua/) у розділі «Форми договорів/Адвокати». Укладання зазначеного договору відбувається шляхом направлення до відповідної регіональної філії ДП «НАІС» «Заяви приєднання до Договору про надання послуг з користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно».

При цьому слід зазначити, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) проводиться з 01.01.2013 у Державному реєстрі прав за заявницьким принципом, тобто, за заявою особи, у якої виникає, переходить чи припиняється право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна. До 01.01.2013 державну реєстрацію прав власності на об’єкти нерухомого майна проводили Бюро технічної інвентаризації, зокрема, на паперових носіях, державну реєстрацію права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводили територіальні органи земельних ресурсів.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Формування та видача кваліфікованого сертифіката відкритого ключа для працівників органів державної влади.

Управлінська діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом видання організаційно-розпорядчих документів. Документація використовується як спосіб та засіб реалізації функцій управління. Останнім часом активно впроваджуються інформаційні технології як засоби автоматизації процесів, що пов’язані з документованою інформацією.

Відповідно до п.3 Порядку використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 № 749, державна установа отримує на договірних засадах такі кваліфіковані електронні довірчі послуги:

ü створення, проведення перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки;

ü формування, проведення перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки;

ü формування, проведення перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката автентифікації веб-сайту;

ü формування, проведення перевірки та підтвердження кваліфікованої електронної позначки часу;

ü здійснення реєстрованої електронної доставки;

ü зберігання кваліфікованих електронних підписів, печаток, позначок часу та сертифікатів, пов’язаних з цими послугами.

Державні установи та їх працівники для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише кваліфіковані сертифікати відкритих ключів.

Підписувачі - представники державної установи використовують виключно кваліфіковані сертифікати відкритих ключів підписувачів - представників державної установи та захищені носії особистих ключів.

Інші працівники державної установи для підготовки, погодження та підписання проектів електронних документів використовують кваліфіковані сертифікати відкритих ключів підписувачів - предстаників державної установи або особисті кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, в яких не зазначаються ідентифікаційні дані відповідних державних установ.

Як же відбувається процедура отримання кваліфікованого сертифіката відкритого ключа? Для того, щоб його отримати, працівнику державної установи необхідно звернутися до Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг. Перелік за посиланням: https://czo.gov.ua/ca-registry.

Під час отримання кваліфікованого сертифіката відкритого ключа, згідно із ст.22 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (далі – Закон) відбувається ідентифікація особи.

Формування та видача кваліфікованого сертифіката відкритого ключа без ідентифікації особи, ідентифікаційні дані якої міститимуться у кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, не допускаються.

Ідентифікація фізичної особи, яка звернулася за отриманням послуги формування кваліфікованого сертифіката відкритого ключа, здійснюється за умови її особистої присутності за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи, відповідно до законодавства про Єдиний державний демографічний реєстр та про документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Допускається ідентифікація фізичної особи кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг за ідентифікаційними даними, що містяться у раніше сформованому ним кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, за умови чинності цього сертифіката.

Під час перевірки цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи кваліфікований надавач електронних довірчих послуг зобов’язаний ознайомитися з інформацією про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також пересвідчитися, що обсяг її цивільної правоздатності та дієздатності є достатнім для формування та видачі кваліфікованого сертифіката відкритого ключа.

Кваліфікований надавач електронних довірчих послуг під час формування та видачі кваліфікованого сертифіката відкритого ключа здійснює ідентифікацію особи уповноваженого представника юридичної особи відповідно до вимог Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень за документом або за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що визначають повноваження представника.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, кваліфікованому надавачу електронних довірчих послуг подається документ, у якому визначено повноваження відповідного органу та розподіл обов’язків між його членами.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Про сільськогосподарську кооперацію.

03.03.2021 прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 175 «Про затвердження модельних статутів сільськогосподарського кооперативу».

Зокрема, постанова розроблена для виконання норм Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», яким скасовано поділ сільськогосподарських кооперативів за типами на виробничі і обслуговуючі. Натомість запроваджено нову форму господарювання – сільськогосподарський кооператив, що діє з метою або без мети отримання прибутку.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування сільськогосподарської кооперації, особливості утворення і діяльності сільськогосподарських кооперативів, їх об’єднань визначені нормами Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 21.07.2020 № 819-IX (далі – Закон). Даний Закон дає наступне визначення сільськогосподарського кооперативу, це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції і добровільно об’єдналися на основі членства та на засадах самоврядування для провадження спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб.

Законом передбачається відмовитися від жорсткого поділу сільськогосподарських кооперативів за типами на виробничі та обслуговуючі, надаючи членам (засновникам) сільськогосподарського кооперативу самостійно обирати види діяльності: виробничий, обслуговуючий, переробний чи багатофункціональний, а також форму діяльності - з метою чи без мети одержання прибутку. Відповідно пропонується перехід до єдиної організаційно-правової форми - сільськогосподарський кооператив.

Законом передбачено, що сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи та утворені відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР кооперативні об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, зареєстровані на день набрання чинності Законом, підлягають перереєстрації у сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об’єднання відповідно протягом трьох років з дня набрання чинності Законом.

Крім цього, сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи та утворені відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" кооперативні об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, зареєстровані на день набрання чинності Законом, зберігають всі права та обов’язки, які вони мали відповідно до законів України "Про кооперацію" та "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР на день набрання чинності Законом, до моменту їх перереєстрації, але не більше трьох років.

Розглянемо більш докладно основні засади діяльності сільськогосподарського кооперативу, що діє з метою отримання прибутку (далі – кооператив).

Метою діяльності даного виду кооперативу є задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, отримання прибутку з подальшим його розподілом серед членів пропорційно до їх участі у господарській діяльності, а також спрямування частини одержаного фінансового результату (прибутку) на забезпечення розвитку кооперативу.

Цілями діяльності кооперативу є:

1) підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробників сільськогосподарської продукції у сферах виробництва, переробки, заготівлі, закупівлі, зберігання, збуту, продажу сільськогосподарської продукції, забезпечення засобами виробництва і матеріально-технічними ресурсами;

2) задоволення економічних, соціальних та інших потреб виробників сільськогосподарської продукції на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю, захист їх інтересів;

3) розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції;

4) створення умов для зниження витрат виробників сільськогосподарської продукції під час придбання необхідних ресурсів, провадження виробничої та/або іншої господарської діяльності;

5) збільшення доходів виробників сільськогосподарської продукції.

Основними видами діяльності кооперативу відповідно до статті 5 Закону є виробництво, переробка, заготівля, закупівля, зберігання, збут, продаж сільськогосподарської продукції, постачання засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів та інші види сервісного обслуговування членів кооперативу, зокрема надання технологічних, транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних послуг, послуг з ветеринарного обслуговування тварин і племінної роботи, з бухгалтерського обліку і аудиту, науково-консультаційного обслуговування. Відповідно до мети, визначеної статутом, кооператив може провадити також інші види діяльності згідно із законодавством.

Засновники кооперативу після його державної реєстрації вносять вступний внесок і вклад та набувають статусу членів кооперативу, прав та обов’язків, установлених для його членів Законом та цим статутом.

Членами кооперативу можуть бути виробники сільськогосподарської продукції — юридичні та/або фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Юридичні особи діють у кооперативі через своїх уповноважених представників.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви, що подається правлінню (голові) кооперативу. Особи, які подали заяву про вступ до кооперативу, вносять вступний внесок і вклад у порядку та розмірах, визначених загальними зборами кооперативу.

Засновники кооперативу під час вступу до кооперативу вносять вступний внесок і вклад у порядку та розмірах, визначених рішенням установчих зборів кооперативу.

Для забезпечення статутної діяльності на підставі рішення загальних зборів кооператив формує статутний капітал, фонд розвитку та резервний фонд. Статутний капітал кооперативу формується з вкладів і додаткових вкладів членів та асоційованих членів (у разі наявності) кооперативу. Фонд розвитку формується за рахунок вступних, членських (за наявності) внесків та відрахувань від фінансового результату (прибутку) кооперативу, що залишається після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законом, а також за рахунок інших не заборонених законом надходжень. Кошти фонду розвитку, а також майно, придбане за рахунок таких коштів, не можуть бути розподілені між членами кооперативу. Резервний фонд формується за рахунок відрахувань від фінансового результату (прибутку), що залишається після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законом, та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для відшкодування шкоди, заподіяної надзвичайними ситуаціями, та/або для компенсації можливих втрат (збитків) кооперативу.

Органами управління кооперативу є:

1) загальні збори кооперативу — вищий орган управління кооперативу, участь в якому з правом ухвального голосу беруть усі члени кооперативу;

2) правління кооперативу, яке очолює голова правління — виконавчий орган кооперативу;

3) ревізійна комісія — орган контролю кооперативу;

4) спостережна рада (у разі утворення).

Якщо до складу кооперативу входить менше 20 членів, функції правління кооперативу можуть бути покладені загальними зборами кооперативу на одноосібний виконавчий орган — голову кооперативу, а функції ревізійної комісії— на одноосібний орган контролю — ревізора.

Майно кооперативу формується з:

Ø вступних внесків, які спрямовуються до фонду розвитку кооперативу;

Ø вкладів, у тому числі додаткових вкладів, з яких формується статутний капітал кооперативу;

Ø цільових внесків, за рахунок яких створюється спеціальний фонд кооперативу;

Ø коштів, що надходять від провадження господарської діяльності кооперативу, які спрямовуються до фонду розвитку кооперативу;

Ø коштів, що надходять від провадження господарської діяльності утворених кооперативом підприємств, установ, організацій, сільськогосподарських кооперативних об’єднань, учасником яких він є, які спрямовуються до фонду розвитку кооперативу;

Ø субсидій (дотацій), отриманих з державного та місцевих бюджетів для підтримки кооперативів, державних цільових фондів, які спрямовуються до резервного фонду кооперативу;

Ø грошових та майнових пожертвувань, благодійних внесків, грантів, гуманітарної допомоги, безоплатної технічної допомоги юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, які спрямовуються до резервного фонду кооперативу;

Ø інших надходжень, не заборонених законодавством, які спрямовуються до резервного фонду кооперативу.

Кооператив є власником грошових та майнових внесків його членів, доходів, одержаних від провадження передбаченої цим статутом господарської та іншої діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Завантажити модельний статут сільськогосподарського кооперативу, що діє з метою отримання прибутку та модельний статут сільськогосподарського кооперативу, що діє без мети отримання прибутку можна за посиланням: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-modelnih-statu-a175.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Про Національну веб-платформу центрів надання адміністративних послуг

06.02.2021 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про Національну веб-платформу центрів надання адміністративних послуг» від 03.02.2021 № 72 (далі-Постанова № 72).

Документом передбачено, що Міністерство цифрової трансформації розробить Національну веб-платформу центрів надання адміністративних послуг (Платформу Центрів Дія) та забезпечуватиме її функціонування.

Платформа Центрів Дія призначена для отримання фізичними та юридичними особами інформації, необхідної для звернення до центрів надання адміністративних послуг (далі - центри), та забезпечення постійного підвищення якості надання адміністративних та інших публічних послуг у центрах шляхом інформаційної та методичної підтримки адміністраторів, інших посадових осіб органів, що утворили центри, які працюють у центрах, обміну досвідом, поширення найкращих практик та систематичного процесу навчання працівників центрів і представників суб’єктів надання адміністративних та інших публічних послуг.

На платформі громадяни зможуть:

• отримати інформацію про роботу центрів та доступні адмінпослуги в обсязі, достатньому для звернення;

• знайти на мапі найближчий центр та здійснити попередній запис на прийом до працівників центрів шляхом електронної реєстрації за допомогою Платформи Центрів Дія;

• оцінити якість послуг, надати відгуки, скарги, ідеї або пропозиції;

• отримати іншу інформацію та консультації з питань, пов’язаних з наданням адміністративних та інших публічних послуг, у визначених держателем формах;

• залишити заявку на працевлаштування у ЦНАП.

На платформі працівники ЦНАП зможуть:

• проходити онлайн-курси від фахівців з питань, пов’язаних з наданням адміністративних та інших публічних послуг;

• отримувати роз'яснення та рекомендації щодо роботи;

• користуватися бібліотекою корисних матеріалів;

• навчатися найкращих практик, здійснювати обмін досвідом між працівниками центрів;

• отримувати актуальні шаблони та зразки документів, інформаційні, методичні та навчальні матеріали, необхідні для виконання своїх функцій.

Складовими частинами Платформи Центрів Дія є:

• відкритий інформаційний ресурс, який забезпечує доступ до відкритої інформації, що міститься на Платформі Центрів Дія, з урахуванням потреб цільових груп користувачів;

• модуль інтерактивної карти центрів;

• модуль кабінету адміністратора;

• модуль дистанційного навчання (система управління навчанням), до складу якого входить електронний кабінет користувача;

• підсистема захисту інформації;

• інші підсистеми та функціональні модулі, необхідні для забезпечення функціонування Платформи Центрів Дія.

Постановою № 72 затверджено Положення про Національну веб-платформу центрів надання адміністративних послуг (далі – Положення). Положення визначає призначення, завдання, функціональні можливості, суб’єктів і структуру Національної веб-платформи центрів надання адміністративних послуг (Платформи Центрів Дія), зміст інформації на Платформі Центрів Дія та порядок її внесення, а також інші питання функціонування Платформи Центрів Дія.

Власником Платформи Центрів Дія та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава в особі Мінцифри.

Платформа Центрів Дія має офіційну адресу в Інтернеті — center.diia.gov.ua.

Користування Платформою Центрів Дія здійснюється на безоплатній основі цілодобово сім днів на тиждень.

На офіційному веб-сайті Мінцифри та Єдиному державному веб-порталі електронних послуг “Портал Дія” розміщуються гіперпосилання на офіційну адресу Платформи Центрів Дія в Інтернеті.

Відділ взаємодії з суб'єктами державної реєстрації

та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації Східного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

Проєкти цифрової трасформації у сфері державної реєстрації нерухомості та бізнесу.

Міністерство цифрової трансформації (далі - Мінцифра) будує цифрову державу і для досягнення своїх цілей має на меті за три роки перевести 100% державних послуг в онлайн. Це спростить життя українців та дозволить уникнути присутності держави в їхньому побутовому житті, прибере бюрократію та корупцію.

Мінцифрі вдалося масштабувати управління проєктами цифрової трансформації на всі сфери та галузі. В основі даного менеджменту — унікальна ефективна система управління проєктами, що дозволить трансформувати Україну на всіх рівнях — від загальнонаціонального до місцевого.

Уже зараз кожен може зайти на портал «Дія» та переглянути основну інформацію про проєкти. За кілька місяців він перетвориться на простий та зрозумілий дашборд з конкретними прізвищами відповідальних за реалізацію проєктів і рейтингом ефективності.

Серед проєктів: е-Нотаріат, е-Майно, е-Школа, е-Соцзахист, е-Дозвіл та багато інших. Стратегія відображає діяльність Кабміну та містить чіткі плани цифровізації — перехід на сучасні, прозорі та автоматизовані правила.

Реалізація проєкту е-Майно дозволить сплачувати адміністративний збір у Дії, реєструвати права на нерухоме майно онлайн.

Цифрова трасформація державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (е-Майно):

ü Запровадження модернізованого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

ü Запровадження електронних послуг з реєстрації речових прав на нерухоме майно та можливості сплати адміністративного збору онлайн;

ü Забезпечення електронної взаємодії з бюро технічної інвентаризації;

ü Запровадження цифрових інструментів проти%D